7

Алазар

- Що сталося, Але? - переконавшись, що дівчисько не підслуховує під дверима, дядечко Вернон повернувся до столу й опустився на своє місце. Я обійшов крісло, за яким увесь час стояв, і впав у нього. Несподівано вловив легкий аромат жасмину, що піднявся навколо мене, але майже одразу він розвіявся у повітрі. Це був парфум рудої, його я добре запам'ятав.

- Чого ти причепився до сирітки? - висмикнув мене з думок голос дядька.

- Сирітки? - перепитав насупившись. Зазвичай таким словом характеризують когось маленького, нещасного і нужденного. Руда гарпія під цей опис явно не підпадала. Коли вона підскочила з місця, мені здалося, що навпроти стоїть дика пантера, яка ось-ось кинеться мені прямо в обличчя, маючи намір видряпати очі.

- Так, - підтвердив Вернон, не здогадуючись про мої думки. - Естель вступила в академію на пільгових умовах, приймальну комісію розчулила її історія.

- Як дивно, - я постукав пальцями по дерев'яному підлокітнику, потім мотнув головою, викидаючи з думок очі кольору гречаного меду. - Втім, я хочу, щоб ти призначив їй більшу кару, а всіх, кого вона підставила, відпустив.

– Виключено, – безапеляційно заявив ректор. – Студенткам варто засвоїти урок. Посидять кілька днів по кімнатах, нічого з ними не станеться. Зате наступного разу думатимуть як поводитися.

Я цокнув язиком, розуміючи, що просто домовитися не вийде. Кілька хвилин міркував про те, чи варто мені розкрити особистість своєї нареченої чи поки ще зарано. Зрештою дійшов висновку, що все одно варто позбутися рудої виразки, а тому сказав:

- Відрахуй її з академії.

- Та що вона тобі зробила? - здивувався ректор. Він понишпорив очима по розкиданих на столі паперах, а потім раптом схаменувся: - А чи не вона твоя наречена?

Це припущення було таким диким, що я завмер, приголомшено дивлячись на родича. А він продовжував удавати з себе слідчого, який натрапив на слід злочинця:

- Все ж підібрав собі у дружини молоденьку дівчину? Ай-яй-яй, Алазаре. І тепер ти вирішив, що не хочеш чекати ще три роки до кінця її навчання, а одразу забереш собі? Я, звичайно, не маю права читати тобі моралі, ти вже дорослий хлопчик і сам вирішуєш як жити. Але ж вона даркті без роду і статку. Освіта могла б їй стати у пригоді в подальшому житті та облегшити існування. Естель, до речі, дуже старанна, кмітлива та добра дівчина, хоч і з характером… - чоловік насупився. Ритмічно постукав пальцями по стільниці та раптом виніс вердикт: - Та, знаєш, Ал, під твій характер вона дійсно ідеально підійде.

Тільки цього мені бракувало! Та під цими рудими локонами ткеші собі гніздо звили, відразу видно. Мені такої дружини точно не треба!

Ванесса - мила і покірна, наче взагалі неземна істота - ось та, хто зможе зайняти місце поряд зі мною. Вона не буде завдавати мені клопоту, просто покірно сидітиме вдома, вихвалятиметься на банкетах гарним вбранням та пліткуватиме з аристократками. Ванесса не стане мені суперечити, не у її характері лізти у мої справи чи цікавитися моїм минулим. Але поки що про це не повинен знати ніхто, а тому, закривши рот, який відкрився від дивовижних висновків дядечка, я серйозно кивнув. Мій ошелешений вираз обличчя, напевно, був сприйнятий як подив від кмітливості ректора. Щоб закріпити ефект, я навіть приклав вказівний палець до губ, просячи зберегти таємницю. Вернон задоволено крякнув і махнув рукою:

- Гаразд, умовив. Аби тільки ти був щасливий! Коли наступний раз її приведуть до мого кабінету, щоб пожалітися на чергову витівку, я відрахую її. А ця подія чекати на себе не змусить. Тільки ти сам потім з нею пояснюватимешся. Мене у ваші сімейні справи не вплутуй. І щоб твоя тітонька не знала, що я підіграв тобі.

- Звичайно, - задоволено муркнув, ховаючи усмішку. - Але пам'ятай, що вона все ще грає роль і все заперечуватиме.

- Знаю-знаю, - скривився ректор, наче його все втомило. - Ваша конспірація, усі ці таємні справи... Ти добре подумав, Алазаре? Ти впевнений, що хочеш укласти союз із даркті?

- Так, я впевнений, - це я промовив вже впевненіше. Ці слова були обдуманими та правдивими. - Ти ж сам сказав, що я дорослий хлопчик.

- Сказав, - просягнув Вернон Крусот. У його погляді ковзнула ностальгія. - Як же швидко ти виріс, Але. Я пам'ятаю, як ти вперше переступив поріг нашого дому. Як ти ріс на моїх очах. А тепер переді мною сидить перший інстигатор Етенії.

- Ну годі тобі, - знітившись, попросив я. Такі хвилини змушували мене почуватися ніяково, а мене це дратувало, хоч я не посмів би сказати про це ні дядьку, ні тітці, які неймовірно полюбляли згадувати минуле і моє дитинство.

Схаменувшись, граф струснув головою та сконцентрував погляд на мені:

- А ти тільки через Естель прийшов?

Взагалі не через Естель. Вона просто кинулася під ноги.

Але вголос сказав лише:

- Є ще одна справа. Хотів поговорити про покращення безпеки академії у зв'язку з останніми подіями.

- Ти кажеш про законопроєкт щодо ательпатів? - Вернон впер лікті в стільницю та зчепив пальці, зацікавлено дивлячись на мене. Я згадав про суперечку аристократів, які вже півроку не могли дійти згоди на рахунок відьом, і чи варто припинити їх переслідування, нервово смикнув плечем і хитнув головою:

- Ні. Я прийшов поговорити про вбивства дівчат у провінції.

- Але це ж відбувається в околицях Торпа, - розгубився Вернон. - До чого тут ми?

- Мені щось підказує, - я відкинувся на спинку крісла та спрямував погляд у порожнечу. Подумки перегортав сторінки справи. - Що з цією справою не усе так просто.

- Відколи тебе цікавлять вбивства на периферії імперії? - все ще не розумів Вернон. Здається, сьогоднішні газети він не читав. Це пояснює і те, що моя тітонька не прибігла до мене із купою запитань.

- Відколи мене просить простежити за розслідуванням сам імператор, - я кілька хвилин дивився на збентежений вираз обличчя Вернона, а потім додав: - Ірієн Верла звернувся до мене особисто. І офіційно наказав вести справу. Це про щось говорить. І я маю намір дізнатися, що саме ховається за вбивствами.