1

Алазар. Місяцем раніше

Варто було мені зістрибнути з екіпажу на землю, як до мене підбігла світловолоса красуня і повисла на шиї. Рефлекторно обійняв Ванессу, вдихаючи аромат фруктового парфуму дівчини. Потім м'яко відсторонився. Наречена покірно відсахнулася, знаючи, що я не люблю довгі обійми. Її наївні волошкові очі були сповнені обожнювання. А довге волосся і лялькове личко створювали образ неземної світлої істоти.

Вона чекала на мене далеко від головного входу в Академію Розенштант, одну з двох академій для дівчат на всю Етенію.

- Батьки написали, що можуть приїхати лише за місяць, - Ванесса зворушливо підняла брівки та сумно подивилася на мене.

Батьки Ванесси були із забезпеченого роду з прекрасною репутацією. І все могло б бути ідеально, якби вони не були даркті.

Даркті - одна з двох рас, що мешкали в імперії Етенія. Не дивлячись на те, що даркті становили переважну більшість, привілейованою расою завжди були лакеті. До останніх належав я.

Багато століть назад лакеті були перевертнями, але вже дуже давно ми відмовилися від своєї звіриної суті. Хоч у нас залишилися пришвидшені реакції, кращі показники сили та витривалості, більш розвинена інтуїція та досконаліші органи відчуттів, ніж у даркті, але в усьому іншому ми були дуже схожі. Зовні нас відрізняли зіниці. У лакеті вони були витягнуті, як у котів, а у даркті - круглі. А ще колір волосся. Даркті могли бути білявими чи рудими, мати локони кольору молочного шоколаду чи зовсім чорні. А от у лакеті волосся завжди було сірим, могло відрізнятися лише тоном - світлішим чи темнішим.

Ці дві раси рідко вступали у зв’язок. А якщо і робили це, то не узаконювали свої відносини. Особливо погано сприймали такі союзи аристократи лакеті.

І пощастило ж мені закохатися в даркті. Та ще і як! По самі загострені кінчики вух! Це здавалося швидше чарами, аніж реальністю. Я танув під цим волошковим поглядом як дурний хлопчисько.

Мій дядько точно таке не схвалить, а тітонька, швидше за все, закотить істерику на весь Дарктаол, вимагаючи від мене обрати собі пару з лакеті. Але вони мене люблять – адже виховували як власного сина, якого ніколи не мали – тому оговтаються від потрясіння швидко.

Зараз мені доводилося приховувати наші стосунки з Ванесою від усіх. Навіть мій ліпший друг не знав імені обраниці. Але робив я це не тільки через різницю в расі, а й через специфіку своєї роботи.

Я – перший інстигатор – головний імператорський обвинувач Етенії. Цю посаду я отримав чесним шляхом, витративши багато часу і зусиль. Закінчив з відзнакою академію, працював адвокатом, юристом, помічником інстигатора, а потім, нарешті, отримав бажану посаду. Ось тільки, виявилося, що на додаток до неї обов'язково йдуть лакеті, які хочуть мене з цієї посади скинути.

Але ікла за час роботи я відростив пристойні, впоратися зі мною буде складно.

Через фразу Ванесси про її батьків я не дуже засмутився. Все одно несподівана гучна справа вимагала мого контролю. 

В одному з міст Етенії з неймовірною жорстокістю вбили дівчину-даркті, і мені треба було вирушити на місце злочину. Особисто імператор доручив мені узятися за цю справу та ретельно простежити за розслідуванням, хоча це не входило у мої обов’язки. Але з монархом не сперечаються. Тому новина, що знайомство з родичами відкладається, змусила мене зрадіти. Але все ж я розчаровано промовив:

- Дуже шкода. Сподіваюся, у них все гаразд?

- Так, - швидко закивала моя лялечка. - Просто з'явилися справи щодо сімейного бізнесу.

- Ну тоді нічого страшного, - я торкнувся пальцями шовковистої шкіри на щоці дівчини, через що вона зворушливо прикрила очі. Потім ненав'язливо розвернув її до академії: - Познайомимо наших родичів та друзів просто на весіллі, а зараз ідемо. Мені треба заскочити до кабінету ректора, а потім…

- А потім ми нікуди не поїдемо, - раптом плаксиво сказала Ванесса. Я навіть здивовано завмер, обернувшись до неї. Раніше дівчина ніколи мені не суперечила. Запитливо вигнув брову, дивлячись у повні сліз очі, а наречена почала плутано виправдовуватися: - Це все через Естель! Я тобі вже про неї багато разів говорила. Вона справжня відьма! Не знаю, чим я їй так не догодила, але вона постійно знущається з мене. На цей раз вона зірвала урок, а покарали нас разом. Мене змусили мити підлогу в аудиторії. Але навіть тут вона все зіпсувала. Вилила цебро з брудною водою на декана, а підставила мене! Тепер мене покарано. Навіть до тебе через вікно вибиралася!

- Ну все, не плач, - озирнувшись навкруги, я притягнув дівчину до себе і погладив по голові. Зачекавши кілька хвилин, знову відсторонився і підняв її обличчя за підборіддя: - Ти доросла дівчинка, не потрібно лити сльози через сільську дурепу. Я поговорю із ректором.

- Дійсно? - підбадьорилася Ванесса. ЇЇ обличчя осяяла посмішка. В очах знову замайоріло захоплення мною. - Можливо, ти зможеш зробити так, щоб її вигнали з академії?

- Подумаю над цим, - відповів ухильно і, не втримавшись, поцілував пухкі лялькові губи.

Ця Естель вже дратувала навіть мене, хоч я її жодного разу не бачив. Але вона регулярно дошкуляла моїй маленькій Ванесі. Наречена іноді приходила на зустрічі в саднах, часто затримувалася через неї, а ще частіше ось так скаржилася мені зі сльозами на очах. Не знаю навіть що мене нервувало більше - Ванесса, що скиглить, чи поведінка горезвісної Естель.

Я знав, що це дівчисько з далекої провінції, з бідної родини, і взагалі незрозуміло, як вона потрапила до академії, та примудрилася не вилетіти після першого курсу. Варто справді поставити питання моєму двоюрідному дядечку щодо того, щоб цю вискочку приструнили. Щоправда, ректор досі не знає, що Ванесса моя обраниця, і моя поінформованість про каверзи Естель виглядатиме дивно.

Значить, вигадаю якийсь інший привід.

В те, що Естель відьма, як стверджувала Ванесса, або ательпат, як було правильніше називати даркті, що володіють певними здібностями впливати на чужий розум, я не вірив. Занадто вони стали рідкісними після останнього винищення, та й викрили б її давно викладачі, варто було лише спробувати застосувати силу.