Розділ 35

Віка завжди вважала, що підготовка до весілля – це якийсь надзвичайний процес. Коли готуєшся до власної казки, втілюючи у життя найменші дрібниці. Але не так воно було на практиці. В неї більшу частину займали або сльози, або нерви Артура. Так, як він взяв на себе фінансову сторону, то відповідно і все контролював. Найменші дрібниці часто викликали в нього роздратування і нерозуміння. Її дівоча, така рожева мрія все більше руйнувалася об реальність. 

— Ти що з глузду з'їхала? – кричав на Віку Артур. — Який Гнат, ти себе чуєш? …Ти хочеш, щоб на нашому весіллі був цей …цей…він же закоханий в тебе??

— Артуре, я не розумію твоєї злості? ..Я вже виходжу за тебе заміж, я вже буду тільки твоя, чому ти далі ревнуєш? – говорила дівчина у відчаї, їй хотілося бачити у такий важливий для себе день найближчих людей поруч. — Тим паче у нього, здається, є дівчина, – додала вона все, ще сподіваючись на якесь диво.

— Та хоч п'ять! – гаркнув він. — Це нічого не змінює. Він все ще закоханий у тебе, я впевнений. Я більше того скажу тобі: ні Гната, ні твоїх брехливих подруг на нашому весіллі не буде!

— Але, Артуре…

— Я сказав, все, крапка…я все оплачую, тому, будь добра, хоча б трохи слухай мене.

   Артур пішов, гримнувши дверима, а Віка знеможено сіла на ліжко. Таке враження, що вона готувалася не до весілля, а до власних похоронів. Дівчина думала, що, якщо вже стане дружиною Артура, весь цей жах припиниться. Артур не ревнуватиме її, адже вона вже цілковито належатиме йому. Але всі чвари продовжувалися. Нещодавно він знову вдарив її в пориві гніву, а сьогодні мало не схопив за волосся лише при згадці імені Гната. 

   Лариса лише мовчки спостерігала і голосно зітхала, бо її вмовляння не діяли на доньку. Степан повернувся на фронт, їй залишилося лише сидіти і думати, що знову вона робить не так.

###

   Після сварки з Вікою Артур приїхав до свого товариша і вірного пса Віктора. Той сидів у власному кабінеті, розкладаючи речові докази злочинів. 

— Привіт, Артуре, заходь, – посміхнувся йому товариш. 

   Артур невдоволено влетів до кабінету, здавалося, що навіть повітря стало натягнутим і розвіювало злобу.

— О то я бачу, ти не в гуморі! – пирхнув товариш. —  Дай. згогадаюся, знову щось твоя Віка утнула? 

— Знову завела мову про того Гната… – кипів Артур.

— Розумію друже, але я ж тебе попереджав, що та твоя дівка не доведе тебе до добра. Казав, кидай її поки не пізно, а ти он ще й весілля затіяв.

   Артур гримнув кулаком по столі, де лежали різні знаряддя вбивств і різних злочинів.

— Закрий свого рота! – гримнув він на Віктора.

— Гаразд, гаразд, – підняв руки той. — Тільки заспокойся, добре? І обережніше, це все речові докази, з цим треба обрежніше. То скасуй весілля, та й все на тому, – запропонував він, сідаючи.

— Ні…чуєш…Віка моя, вона належить мені. Вона дивитиметься лише на мене, лише на мене! – горланив Артур наче не в собі.

— Та заспокойся ти! – гримнув на нього товариш. — Через кілька місяців вона стане твоєю дружиною, чого ти завівся так, не розумію?

   Артур розтер розпашіле від гніву обличчя. Він думав, що Віка вже забула про того сліпого крота Гната, але вона все ще пам'ятала про нього і про всіх інших…Забувала лише про нього, про того, хто думає лише про неї, дихає лише нею. Робить все для її щастя, купує їй найдорожче весільне плаття, оплачує всі її розходи. Забирає з її нікчемної сім'ї. А вона? Так вона відплачує йому?? Просить запросити на весілля свого дружка Гната, який тільки і чекає можливості, щоб роз'єднати їх. Не буде цього, вона дивитиметься лише на нього, вона належить лише йому, йому, Артуру! 

   Телефон завібрував, сповіщаючи про нове смс. Артур поспішно дістав телефон, швидко читаючи смс від Віки. Вмить його очі налилися шаленою люттю, здавалося, що він саме торнадо, що здатне рознести собою все на світі. Взяв телефон і жбурнув об стіну, від чого той розсипався на друзьки. Переляканий Віктор скочив із свого місця.

— Божевільний, ти що коїш! – прокричав він, намагаючись привести Артура до тями. 

   Але той нічого не чув, оперся руками на стіл, пожираючи все нищівним поглядом. Потім змив все рукою на підлогу.

— Ти що коїш! – прокричав Віктор. — Ану геть звідси! Прийдеш до себе, тоді повертайся! Ти не в собі! 

   Артур ще деякий час пометався по кімнаті, ходячи взад-вперед, а потім зірвався і пішов до дверей. Він гримнув ними так, що здавалося стіни попадують.

— Божевільний! – кинув йому вслід Віктор. — Навіжений! – кричав товариш у пустій кімнаті. — Вже геть з глузду з'їхав.  

   Віктор ще деякий час проходжувався по кімнаті, намагаючись заспокоїтися. А потім взявся прибирати гармидер, влаштований Артуром. Лише порозкладавши всі докази злочинів на місця, помітив, що дечого не вистачає. Перелякано схопився за голову. А потім швидко взяв ключі від машини і помчав за другом.

…

   "Артуре, я пропоную почекати з весіллям. Поки я не готова стати твоєю дружиною," – кружляло в голові повідомлення від Віки. Сівши в авто, мчав на шаленій швидкості до неї. Що значить, не готова стати його? Вона його! Вона лише його! Вона має дивитися лише на нього. Затори стримували його рух, та ніяк не стримували його гнів, що лише з новою силою накривав його з головою. Не бачив нікого і нічого перед собою, лише уява підкидала образи Віки в обіймах Гната. Несамовито сигналив, щоб розігнати затори. Люди лише крутили йому пальцем коло висків. Та йому було все одно на них всіх! Він має з нею поговорити. Змусити бути з ним, змусити дивитися лише на нього.

###

— Джексоне, хлопчику, що це з тобою? – запитав Гнат собаку, що метався по кімнаті та жадібно скавулів. 

   Джексон почав лапами шкребти двері, намагаючись вибігти назовні.

— Ти хочеш на двір? – запитав Гнат. — Гаразд, зараз підемо, тільки я швидко одягнуся. 

   Гнат почав швидко одягатися, а собака ще більше журливо лаяти. Коли вони вийшли на двір, то Джексон потяг Гнат не в парк, як це було зазвичай, а в іншому напрямку.