Розділ 35

    Віка завжди вважала, що підготовка до весілля – це якийсь надзвичайний процес. Коли готуєшся до власної казки, втілюючи у життя найменші дрібниці. Але не так воно було на практиці. Більшу частину її часу займали або сльози, або нерви Артура. Оскільки він взяв на себе фінансування, то, відповідно, і все контролював. Найменші дрібниці часто викликали в нього роздратування і нерозуміння. Її дівоча, така рожева мрія все більше руйнувалася, розбивалася об реальність. 

— Ти що з глузду з'їхала? – Кричав на Віку Артур. — Який Гнат, ти себе чуєш? …Ти хочеш, щоб на нашому весіллі був цей… цей… Він же закоханий в тебе!

— Артуре, я не розумію твоєї злості.. Я вже виходжу за Тебе заміж. Я буду Тільки твоя. Чому ти продовжуєш ревнувати? – Заперечила дівчина у відчаї. Їй хотілося бачити в такий важливий для себе день найближчих людей поруч. — Тим паче у нього, здається, є дівчина, – додала вона, все ще сподіваючись на якесь диво.

— Та хоч п'ять! – Гаркнув знову він. — Це нічого не змінює. Він все ще закоханий у тебе, я впевнений. Я більше того скажу тобі: ні Гната, ні твоїх брехливих подруг на нашому весіллі не буде!

— Але, Артуре…

— Я сказав! Все! Крапка. Я за все сплачую, тому будь добра, хоча б трохи слухай мене.

   Артур пішов, гримнувши дверима. 

Віка знеможено сіла на ліжко з важким відчуттям, враженням, наче вона готувалася не до весілля, а до власного поховання. Здавалось, якщо вже стане дружиною Артура, весь цей жах припиниться, Артур не ревнуватиме її. Адже вона вже цілковито належатиме йому. 

      Але чвари продовжувалися. Нещодавно він знову вдарив її в пориві гніву. А сьогодні мало не схопив за волосся лише при згадці імені Гната. 

   Лариса лише мовчки спостерігала і голосно зітхала, бо її вмовляння не діяли на доньку. Степан повернувся на фронт. 

   Віці залишилося лише сидіти і думати, що знову вона робить не так???

###

   Після сварки з Вікою Артур приїхав до свого товариша і вірного “пса” Віктора. Той сидів у власному кабінеті, розкладаючи речові докази злочинів. 

— Привіт, Артуре, заходь, – посміхнувся. 

   Артур невдоволено влетів до кабінету, здавалося, що навіть повітря стало натягнутим і розвіювало злобу.

— О то я бачу, ти не в гуморі! – Пирхнув товариш. —  Дай здогадаюся: знову щось твоя Віка утнула? 

— Знову завела мову про того Гната… – кипів Артур.

— Розумію, друже, але я ж тебе попереджав, що та твоя дівка не доведе тебе до добра. Казав, кидай її поки не пізно, а ти он ще й весілля затіяв.

   Артур гримнув кулаком по столі, де лежали знаряддя вбивств і різних злочинів.

— Закрий свого рота! – Гримнув він на Віктора.

— Гаразд, гаразд, – підняв руки той, підскочивши з місця. — Тільки заспокойся, добре? І обережніше, це все речові докази, з цим треба обережніше. То скасуй весілля, та й все на тому, – запропонував він, сідаючи.

— Ні! Чуєш! Віка моя! Вона належить мені! Вона дивитиметься лише на мене! Лише на мене! – Горланив Артур наче не в собі.

— Та заспокойся ти! – Гримнув на нього у відповідь, не втримавшись, товариш. — За кілька місяців вона стане твоєю дружиною. Чого ти завівся так? Не розумію.

   Артур розтер розпашіле від гніву обличчя. Він думав, що Віка вже забула про того сліпого крота Гната, але вона все ще пам'ятала про нього і про всіх інших… Забувала лише про нього! Про того, хто думає лише про неї, дихає лише нею. Робить все для її щастя! Купує їй найдорожчу весільну сукню, сплачує всі її витрати. Забирає з її нікчемної сім'ї.. А вона? Так вона віддячує йому?? Просить запросити на весілля свого дружка Гната, який тільки і чекає можливості, щоб розлучити їх. Не буде цього! Вона дивитиметься лише на нього! Вона належить лише йому, йому, Артурові! 

   Телефон завібрував, сповіщаючи про нове смс. Артур поспішно дістав його, швидко читаючи повідомлення від Віки. Вмить його очі налилися шаленою люттю. Здавалося, що він перетворився торнадо, здатне рознести собою все на світі. Жбурнув об стіну телефон – і пристрій розсипався на друзки. Переляканий Віктор знов вскочив зі свого місця.

— Божевільний, ти що коїш! – Прокричав він, намагаючись привести Артура до тями. 

   Але той нічого не чув. Оперся руками на стіл, пожираючи все нищівним поглядом. Тоді змів все рукою на підлогу.

— Ти що коїш! – Знов прокричав Віктор. — Ану геть звідси! Повернешся до здорового глузду, тоді повертайся! Ти не в собі! 

   Артур ще деякий час метався кімнатою, ходячи взад-вперед, а потім зірвався й пішов до дверей. Він гримнув ними так, що здавалося стіни попадають.

— Божевільний! – Кинув йому вслід роздратовано Віктор. — Навіжений! – кричав вже у порожній кімнаті. — Вже геть з глузду з'їхав.  

   Віктор ще деякий час проходжався кімнатою, намагаючись заспокоїтися. Але згодом взявся таки прибирати гармидер, влаштований Артуром. Лише, розклавши всі докази по місцях, помітив, що дечого не вистачає. Перелякано схопився за голову. Тоді швидко схопив ключ від авто і помчав за другом.

…

   "Артуре, я пропоную почекати з весіллям. Поки що я не готова стати твоєю дружиною," – кружляли в голові слова з повідомлення Віки. Сівши в авто, Артур мчав на шаленій швидкості до неї. Що означає “не готова стати його”? Вона його! Вона лише його! Вона має дивитися лише на нього. Затори стримували його рух, та ніяк не стримували його гнів, що лише з новою силою накривав його з головою. Не бачив нікого і нічого перед собою, лише уява підкидала образи Віки в обіймах Гната. Несамовито сигналив, намагаючись розігнати інших водіїв, але люди лише крутили пальцем коло скронь у відповідь. Та йому було байдуже до них всіх! Він мав з нею поговорити. Змусити бути з ним, змусити дивитися лише на нього.