Розділ 30

— Твоя сестра виходить заміж, – почув Степан заяву матері, як тільки повернувся. Щаслива посмішка кудись зникла, ніжність розтанула. Натомість повернувся Степан, якого завжди знала Віка. 

— За того індика?? – запитав він гострим, як лезо, голосом. 

— За Артура, – відповіла Віка.

   Степан підійшов до неї, розвернув до себе обличчям і запитав:

— Вік, ти дійсно цього хочеш??

   Раніше вона б без роздумів сказала, що так. Але після влучного запитання все ж на кілька секунд задумалася.

— Так, брате. Хочу. Я завжди цього хотіла. 

— Вік, – заговорив брат, було видно що він з усіх сил стримує свою лють. Але ця лють була направлена не на неї, а на Артура. — Добре подумай, я тебе прошу. 

— Я вже прийняла рішення, – відповіла Віка, винно опускаючи очі.

   На столі красувалися троянди, а на її пальці було заручальне колечко. Степан взяв її за плечі й повернув до мами.

— Подивися, Віка, глянь на маму, – говорив він, підіймаючи голос. — Ти хочеш прожити своє життя так, як вона? У страху, у приниженні?? – запитав він, намагаючись достукатися до її розуму.

— Стьоп, зупинись. Чуєш! – сказала вона, забираючи його руки із своїх плечей. — У мене так не буде! Ти чуєш мене! – кричала вона крізь сльози. — Мам, скажи, скільки разів за життя тато дарував тобі квіти? А…скільки, чому мовчиш? – запитала вона в матері, змахуючи непрохані сльози з очей. — Чи влаштовував незабутні побачення? А …хоч раз таке було?

   Мати Віки стояла, мовчки опустивши голову.

— От…То про що ви мені говорите зараз? Мам, ти все життя тягнула нас. Працювала день і ніч, щоб ми були одягнені і мали, що їсти. А Артур здатен попіклуватися  про мене. Я з ним буду щаслива! Чуєте?? – кричала Віка, зриваючись на крик, вона говорила так голосно, намагаючись переконати у цьому їх, своїх найрідніших людей. Але, можливо, вона переконувала лише себе?

   Степан лише махнув рукою і пішов до своєї кімнати. Якби міг, сховав би свою сестру від того монстра. Бо бачив, що ніякі вмовляння не діють на неї.   

— Мам, мамочко, – підійшла до неї Віка, обіймаючи. — Ти ж любила Артура, що сталося? Чому так ставишся до нього?

   Лариса подивилася на обличчя доньки, потім ніжно погладила по волоссі.

— Донечка, а чому він так ставиться до тебе? 

   Це питання опустило Віку з неба на землю. Які вона могла привести аргументи на його захист?

— Я просто хочу, щоб моя дитина була щасливою, – говорила Лариса. — А з ним ти такою не будеш.

— Мам, якщо хочеш, щоб я була щаслива, відпусти мене і прийми моє рішення, – попросила Віка. 

###

   Діна ніяк не могла зупинити сполохане серце після того, як до неї подзвонив Степан і запросив на побачення. Такого вона не відчувала ніколи, навіть з Гнатом. Це щось інше, щось справжнє, щось таке, що їй не вдається контролювати. 

   Він запитав, які вона любить квіти. А вона сказала, що еустоми. Степан, мабуть, вперше почув таку назву, адже до того знав лише про існування троянд та гвоздик. Коли зайшов в магазин перед ним постала нова дилема…колір. Вирішив обрати білі. Букет вийшов ніжним,  як і його кохана квіточка. Жаль тільки, що в них залишилося лише два дні, щоб розквітнути один для одного. 

   Нелегкий шлях для Діни почався із приходом у її життя справжньої любові. Вперше в житті вона не отримала підтримки від найрідніших людей. Її сім'я не була багатою, але й бідно вони ніколи не жили. Батьки особливо любили Діну, бо довго хотіли доньки. Тож фактично, лілеяли її. Брат Діма теж її обожнював, завжди ставився, як до маленької дівчинки. Але ось настав період, коли вона з дівчинки перетворилася на юну дівчину.

— Гаразд, – сказав її батько, розуміючи, що його дівчинка ніяк не відступить від свого вибору. — Степан, то Степан, – плеснув він руками по колінах. —  Але ти знаєш, що я не дуже задоволений твоїм вибором. По-перше, він набагато старший за тебе, по-друге, чого він добився, якщо йому вже тридцять два? …Я не хочу, щоб моя дитина мала в чомусь потребу. Поглянь на свій одяг, їжу, ти готова до того, що доведеться жити скромніше? – дивився на неї батько з-під лоба. 

— Дякую, тату. Ти зміниш про нього думку, коли пізнаєш ближче, – радісно сказала дівчина, на що батько лише голосно розсміявся. 

— Мила моя, ти ж сама то його знаєш лише кілька днів. 

— Так, але таке враження, що все життя. І так, я готова. Готова жити скромніше, готова до всього, аби лише з ним. До того ж він військовий, як і ти, хіба це не блага справа захищати свою країну? А той, хто захищає країну – і сім'ю свою зможе захистити, – тримала оборону Діна.

   Почувши, що Степан військовий, батько запитально підняв брову і трохи пом'якшав. 

— Військовий?...Ти ж, здається, казала, що він будівельник? 

— Так, але зараз він в зоні АТО. 

   Батько Діни поважав сміливих, він і сам був військовим на пенсії. Тож знав, як це дотикатися до жорстокості і як важко не впустити її у себе.

— Це ще складніше, ніж я думав, – плеснув він долонями по стільці. — Тобі буде важко, дитино моя.

— Тат, я чую цю фразу уже втретє, – посміхнулася Діна. 

— Гаразд, – підняв він руки, – здаюся. Я хочу, щоб моя дівчинка була щасливою. До того ж ти матимеш мою фінансову підтримку, я ж твій батько, – посміхнувся він. — Але, якщо я бодай раз побачу хоч одну сльозинку в твоїх очах через цього Степана… – помахав він пальцем. 

   Діна зглитнула, бо знала суворість свого батька.

— Тат, я тебе зрозуміла, – чмокнула вона батька в щоку, від чого лід його серця ще більше розтанув. — Дякую!

— Коли познайомиш нас? 

— На жаль не скоро, бо завтра він знову повертається на схід. 

###

   Гнат знову перестав грати. Струни його гітари більше не видавали милозвучних звуків. Гітара лежала на столі і мовчала. Джексон лежав поруч, слухаючи журливу мелодію Гнатового серця. 

   Новина про весілля Віки розносилася із швидкістю світла. Про це розповів усім Артур, звісно не минув і Гната увагою. Та зрештою, на що він сподівався? Адже все до того йшло! Віка з самого початку казала, що любить Артура. Але ж він бачив вогник в її очах, відчував їхній зв'язок. Мабуть, помилявся. Його мрія втікала від нього, а він нічого не міг з цим зробити.