Розділ 27

В Гната в домі пахло різдвяною ялинкою та маминими стравами. Хлопець обожнював такі родинні свята. Цього року мама була вихідною, що траплялося вкрай рідко. Джексон носився по кухні в надії відхопити якоїсь смакоти, батько читав, мати завершувала приготування вечері.  Дзвінок в двері змусив всіх на хвилину зупинитися.

— Я відчиню, – сказав Гнат.

Відчинивши двері, на порозі він побачив Оксану. 

— Ну привіт, Гнате, – сказала вона, усміхаючись. — Запросиш? – запитала вона, заходячи у квартиру.

   Гнат був здивований такому візиту, він звісно запрошував дівчину на свята, але не думав, що вона реально приїде. 

— Привіт, Оксано. Чесно кажучи… – трохи розгубився він чухаючи потилицю.

— Чесно кажучи що? – посміхнулася вона. — Не чекав мене? — запитала на ходу знімаючи з себе верхній одяг.

— Не те, що не чекав, просто це несподівано. Треба було попередити, що приїдеш, я б тебе зустрів з вокзалу, – сказав він, беручи її куртку. 

— Гнате, ти забув, що ми тепер вже не сліпі? - розсміялася дівчина. — Тож можемо добратися і без сторонньої допомоги, – штовхнула вона його у плече. — До того ж, я приїхала не на твоє запрошення, – додала вона.

Гнат ще більше здивувався. 

— А на чиє ж?

— Це я її запросила, – пояснила Рената, що вийшла з кухні. — Оксаночко, проходь. Зараз будемо вечеряти, ти, напевно, голодна з дороги?

   Оксана радісно окинула поглядом здивованого Гната. А потім пішла з Ренатою до кухні. Гнат ошелешено стояв в коридорі. Коли це Оксана встигла знайти спільну мову з його мамою? Хлопець був вдячний дівчині за все, що вона зробила, але аж таких міцних стосунків з нею не планував. Вони й зідзвонювалися лише один раз після його повернення з Києва.

   Він чув, як вона знайомиться з батьком, як радісно говорить з матір'ю. Наче вони давні подруги. 

— Це і є Джексон? – запитала Оксана, нахиляючись до песика. — Який гарненький, – погладила вона його по голові, на що той не дуже вдоволено гавкнув.

— Гей, Джексоне, ти чого? – сказав собаці Гнат.

   Рената була не задоволена вибором її сина. Гнат закохався у дівчину з не дуже то благополучної сім'ї, а та ще носом крутить. Тож вона не стала чекати, поки Віка відповість її сину взаємністю, бо вона уже помітила в очах Віки підозрілі вогники. Рената вирішила влаштувати сама майбутнє власного сина. Ідеальною кандидатурою їй здавалася Оксана. Гарна дівчина з порядної сім'ї. До того ж, розумна, але найголовніше – не байдужа до Гната.  Вона знайшла її номер в телефонній книзі сина і зателефонувала. Як не дивно, вони одразу знайшли спільну мову з Оксаною. А точніше їх об'єднала одна мета — Гнат. 

— Як ти добралася? – запитала Рената Оксану, накладаючи їй гарячу картоплю.

— Без пригод, Ренато Сергіївно. Час в дорозі сплинув швидко, все через те, що я хотіла якнайшвидше побачити Гната, – посміхнулася вона, кидаючи погляд на ніяковіючого Гната.

— З вас була би чудова пара, – сказала Рената, докладаючи в тарілку дівчини шніцель. 

— Мам, тобі не здається, що це зайве? – запитав Гнат.

— Що, шніцель? – говорила мати, вдаючи ніби не розуміє, про що він. — У Оксанки прекрасна фігура, тож не хвилюйся, – посміхнулася вона, підморгуючи Оксані.

— Я не про це, – пояснив хлопець. 

— А що я такого сказала, Гнате? Чи тобі не подобається Оксана? – відповіла Рената, ставлячи таким запитанням сина у тупік.

— Оксана – дуже красива дівчина, мам. Але не моя, – відповів він.

— Так, Ренато Сергіївно, ми з Гнатом лише друзі, - посміхнулася Оксана. 

— Ви праві, діти, не варто спішити, – не полишала свою тему Рената. — Ви ще молоді. Пройде час, приглянетесь один до одного, а там далі видно буде. 

   Гнат втомлено зітхнув. Йому хотілося кудись втекти. Може, він і справді поступає по-дурному, відштовхуючи від себе дівчину? Одного разу він вже завдав болю Діні. Мама права, варто хоча б спробувати. 

— Ти права, мам. Не варто спішити, – відрізав Гнат. 

   Рената невдоволено глянула на сина, але потім вирішила переключитися на Бориса.

— Борис, а що ти думаєш?

— А що я повинен думати? – спокійно відповів той. — Це Гнат має думати, це ж його життя.

   Рената була незадоволена такою відповіддю. Їй хотілося, щоб чоловік підтримав її, а не, як завжди, займав якусь незрозумілу нейтральну позицію.

   Теплий сімейний вечір почав все менше подобатися Гнату, не стільки із-за появи Оксани, скільки із-за відсутності Віки, що могла бути на її місці. В голові все ще зберігав той новорічний спільний сніданок. Всього тиждень назад на місці Оксани сиділа Віка. Сором'язливо посміхаючись. Мама розказувала якісь робочі смішні історії, навіть батько не залишався осторонь їхніх розмов. Але зараз за столом Оксана. І мамі вона явно подобається більше за Віку. Але що поробиш, якщо його серце обрало іншу. 

   Він нервово йорзав на стільці, думаючи, як накивати п'ятами. Але, як на зло, телефон мовчав, а Оксана з мамою продовжували говорити. 

   Зрештою Гнату все ж подзвонила Діна, попросивши його вийти для розмови. Він майже зірвався із місця, а мама здивовано запитала:

— Гнате, сину, ти куди? 

— Мам, я не надовго, – відповів він, цілуючи її в щоку.

— Але ж Оксанка…це ж…

— Мам, це Діна. – додав на ходу.

   Рената в душі полегшено видихнула, подумки радіючи, що це не Віка. 

— Оксанка, ти не хвилюйся. Це подруга сім'ї. Вони з Гнатом просто друзі, – сказала Рената, кладучи дівчині руку на плече. 

— Я не і хвилююся, – усміхнулася та, – ми з Гнатом теж просто друзі. – відповіла Оксана розводячи руками ніби це її зовсім не зачіпає.

   Гнат вже мчав сходами донизу. Діна дуже сильно здивувала його, коли кілька днів тому її привіз Діма із заявою, що вона хоче поговорити з ним. Виявляється, дівчині запав у душу Степан, брат Віки. З одного боку Гнат був радий, що дівчина переключилася на когось іншого. Але з іншого боку – хвилювався за Діну. Вона була близькою йому, тож він сприймав її, як молодшу сестру. З розповідей Віки він розумів, що Степан має стальний характер і такій ніжній дівчині, як Діна, буде з ним непросто.