Розділ 27

    В домі Гната пахло різдвяною ялинкою та маминими стравами. Хлопець обожнював такі родинні свята. Цього року на свято мама мала вихідні, що траплялося вкрай рідко. Джексон носився по кухні в надії відхопити якоїсь смакоти, батько читав, мати завершувала приготування вечері.  Дзвінок у двері змусив всіх на хвилину зупинитися.

— Я відчиню, – зголосився Гнат. За мить відчинив двері і на порозі побачив Оксану. 

— Ну, привіт, Гнате, – усміхнулась. — Запросиш? – запитала, заходячи у квартиру, вочевидь, натякаючи на якесь особливе запрошення.

   Гнат був здивований візитом. Хоч, звісно, запрошував дівчину на свята, але навіть не передбачав, що вона насправді приїде. 

— Привіт, Оксано. Чесно кажучи… – трохи розгубився він, чухаючи потилицю.

— Чесно кажучи, що? – Посміхнулася вона. — Не чекав мене? — Запитально констатувала факт Оксана, на ходу знімаючи з себе верхній одяг.

— Не те, щоб не чекав зовсім, але саме зараз це несподівано. Треба було попередити, що приїдеш. Я б тебе зустрів з вокзалу, – сказав він, беручи її куртку. 

— Гнате, ти забув, що ми тепер вже не сліпі? — Розсміялася дівчина. — Тож можемо добратися і без сторонньої допомоги, — штовхнула вона його у плече. — До того ж я приїхала не на твоє запрошення, – додала вона, а  Гнат ще більше здивувався. 

— А на чиє ж?

— Це я її запросила, – пояснила Рената, виходячи з кухні. — Оксаночко, проходь. Зараз будемо вечеряти. Ти, напевно, голодна з дороги?

   Оксана радісно окинула поглядом здивованого Гната. А потім пішла з Ренатою до кухні. Гнат ошелешено стояв в коридорі. Коли це Оксана встигла знайти спільну мову з його мамою? Хлопець був вдячний дівчині за все, що вона зробила, але аж таких міцних стосунків з нею не планував. Вони й зідзвонювалися лише один раз після його повернення з Києва.

   Він чув, як вона знайомиться з батьком, як радісно говорить з матір'ю. Наче вони давні подруги. 

— Це і є Джексон? – Запитала Оксана, нахиляючись до песика. — Який гарненький, – погладила його по голові, на що той не дуже вдоволено гавкнув.

— Гей, Джексоне, ти чого? – Мовив до собаки Гнат.

   Рената була не задоволена вибором сина. Гнат закохався у дівчину з не дуже благополучної сім'ї, а та ще носом крутила. Тож вона не стала чекати, доки Віка відповість йому взаємністю, бо вже помітила в очах дівчини підозрілі вогники. Рената вирішила влаштувати сама майбутнє свого сина. Ідеальною кандидатурою їй здавалася Оксана. Гарна дівчина з порядної сім'ї. До того ж розумна, але найголовніше – не байдужа до Гната.  Вона знайшла її номер в телефонній книзі сина і зателефонувала. Як не дивно, вони одразу знайшли спільну мову з Оксаною. А точніше їх об'єднала одна мета — Гнат. 

— Як ти добралася? – Запитала Рената Оксану, накладаючи їй гарячу картоплю.

— Без пригод, Ренато Сергіївно. Час в дорозі сплив швидко. Все через те, що я хотіла якнайшвидше побачити Гната, – посміхнулася вона, кидаючи погляд на Гната, що зніяковів.

— З вас була би чудова пара, – сказала Рената, докладаючи в тарілку дівчини шніцель. 

— Мамо, тобі не здається, що це зайве? – не витримав Гнат.

— Що, шніцель? – Мати вдала ніби не розуміє, про що він. — У Оксанки прекрасна фігура, тож не хвилюйся, – посміхнулася вона, підморгуючи Оксані.

— Я не про це, – заперечив хлопець. 

— А що я такого сказала, Гнате? Чи тобі не подобається Оксана? – Рената намагалась запитанням загнати  сина у глухий кут і хоч з ввічливості змусити до компліментів дівчині.

— Оксана – дуже гарна дівчина, мамо. Але не моя, – відповів він.

— Так, Ренато Сергіївно, ми з Гнатом лише друзі, — посміхнулася Оксана. 

— Маєте рацію, діти, не варто поспішати, – ніби зменшуючи тиск, все ж не полишала свою тему Рената. — Ви ще молоді. Прийде час, придивитеся один до одного, а там далі видно буде. 

   Гнат втомлено зітхнув. Дуже  хотілося кудись втекти. Може, він і, справді, вчиняв по-дурному, відштовхуючи від себе дівчину? Одного разу він вже завдав болю Діні. Мамина правда, що варто хоча б спробувати. 

— Твоя правда, мамо. Не варто спішити, – відрізав Гнат. 

   Рената невдоволено глянула на сина, але  вирішила переключитися на Бориса і пошукати підтримки в нього.

— Борисе, а що ти думаєш?

— А що я повинен думати? – Спокійно відповів той. — Гнат має думати, це ж його життя.

   Рената була незадоволена відповіддю, хотіла, щоб чоловік підтримав її, а не, як завжди, займав якусь незрозумілу нейтральну позицію.

   Теплий сімейний вечір почав все менше подобатися Гнату. І не стільки через появу Оксани, скільки через відсутності Віки, що могла бути на її місці. В голові все ще зберігався той новорічний спільний сніданок. Лише тиждень тому на місці Оксани сиділа Віка, сором'язливо посміхаючись. Мама розповідала якісь робочі смішні історії, навіть батько не залишався осторонь їхніх розмов. Але зараз за столом була Оксана. І мамі вона сподобалася значно  більше за Віку. 

      Але що поробиш, якщо його серце обрало іншу?

   Він нервово совався на стільці, думаючи, як накивати п'ятами. Але, як на зло, телефон мовчав, а Оксана з мамою продовжували говорити. Зрештою Гнату все ж зателефонувала Діна з проханням  вийти для розмови. Він майже зірвався з місця.