Розділ 25

  Гнат не знав, що сталося з Вікою. Тільки знав, що треба їхати до неї. Тож, швидко спакувавши теплі речі та прихопивши мамине тепле взуття, вже їхав до центру міста. Кілька разів намагався набрати номер Віки, але її телефон був вимкнений. Як би не ставився Діма до Віки, Гнат знав, що друг не залишить дівчину у біді. І коли він, нарешті, постукав в Дімине авто полегшено видихнув, помітивши куртку друга на Вікторії.

— Привіт, Вікусю. Привіт, Дімо, – посміхнувся Гнат, відчиняючи дверцята автівки.

— Привіт, друже, – відповів Діма, тиснучи його руку. — Забирай свій скарб, – посміхнувся він, підморгуючи дівчині.

— Ходімо, Вікусю, зараз перевзуєшся і одягнеш теплий плащ, – пояснив Гнат, допомагаючи дівчині вийти. — Дякую, Дімо, – сказав, простягаючи другу його пуховик.

— Немає за що, Гнате. Їй треба відігрітися. 

— Знаю, – відповів Гнат, зачиняючи двері автівки.

   Віка обережно вийшла з машини, теж подякувала Дмитру і одяглася у теплі речі, що привіз Гнат.

— Чиї це речі? – запитала вона, взуваючи тепле взуття.

— Мами, а чиї ж ще? – посміхнувся хлопець. — Які ще можуть бути варіанти?

— Ну, я думала, можливо, Діни.. – висловила Віка несміливе припущення.

— Діма розказав тобі… – зітхнув Гнат. — Ні, ми з Діною просто друзі, – уточнив він, застібаючи на дівчині теплий плащ. — Ти знаєш, наче на тебе зшито, – посміхнувся. 

— У твоєї мами гарний смак, – теж посміхнулася Віка.

— Так і є, – говорив хлопець, відчиняючи для неї двері автівки. — Куди їдемо? Відвезти тебе додому? – запитав він, милуючись Вікторією.

— Ні, тільки не додому, будь ласка, – прошепотіла Віка, боячись, що там буде чекати її Артур. — Не сьогодні,...не зараз, – втомлено мовила, спираючись на холодне скло вікна.

   Гнат мовчки рушив, нічне місто було повне людей. Ніхто цієї ночі не планував спати. Лише одна дівчина, що, спершись на вікно автомобіля, втомлено задрімала. Гнат привіз Віку до свого дому. Обережно відчинив двері та, взявши на руки, поніс у квартиру. Батьків вдома не було, лише Джексон задоволено кружляв, видаючи лай.

— Тсс, Джексоне, – попросив Гнат. — Не розбуди її. 

Собака, наче все зрозумівши, тихо бігав навколо Гната, котрий обережно поклав Віку на крісло і пішов набрати гарячої води в тазик. Сипнув туди маминої солі для ванни і заніс в кімнату. Обережно зняв з дівчини взуття. Ноги були все ще холодними. Почав розтирати, роблячи їй масаж. Джексон сидів поруч, з цікавістю спостерігаючи.

   Віка, розплющивши очі, не одразу зрозуміла, де вона знаходиться. Біля її ніг був хлопець з каштановим волоссям. Він розтирав її пальці. Віка зрозуміла, що це Гнат, побачивши поруч Джексона. Зрештою хлопець зупинився, обережно цілуючи дівчину в пальчики на ногах. 

— Дякую за масаж, – сказала вона, торкаючись його волосся. 

— Ти прокинулася, – посміхнувся до неї хлопець. — Якщо хочеш, зніми колготки, я приготував тут гарячу ванну для твоїх ніг, – мовив, обережно підсуваючи до неї тазик. — Щоправда, вода вже не така й гаряча, але досить таки тепла. 

   Віка заворожено спостерігала за Гнатом. Їй ще ніколи не було так затишно, як тут  зараз, просто поруч з ним. 

— Ти  відігрівай ніжки, а я зроблю тобі гарячого чаю, – сказав Гнат, виходячи з кімнати. 

   Віка зняла колготи і опустила ноги в теплу воду. Тепло миттю рознеслося тілом, але якесь особливе тепло сповнило її серце. 

За кілька хвилин на порозі стояв Гнат з двома чашками.

— Я тут пригадав, що тобі більше смакує капучино на мигдалевому молоці. Вдома якраз було, мама теж таке любить, – усміхнувся він, простягаючи їй гарячий напій. — Відігрілася?

— Так, дякую тобі, – сказала дівчина, гріючи руки об тепле горнятко.

— Віко, може то не моя справа, але що з тобою сталося? Чому ти…

— Чому я в такому вигляді й на самоті в Новорічну Ніч? – продовжила замість нього дівчина, а Гнат кивнув, роблячи ковток напою. 

— Я …ми були з Артуром, а потім він розізлився і пішов… – ледь вимовила уривками дівчина.

— І залишив тебе одну? В такому вигляді? – безмежно здивувався хлопець. 

— Гнате, я… – дівчина почала щось говорити, але відчай взяв верх, вона закрила обличчя долонями, і випустила весь свій біль сльозами назовні. Гнат трохи розгубився, не знаючи, як діяти, але зрештою підійшов до дівчини, прибрав чашки на стіл і несміливо обійняв її. Віка плакала, упершись йому в груди. Він відчував, як його спортивний светр просякся її сльозами. Вона не відганяла його, їй хотілося його тепла. А потім він відчув, як її долоні обняли його талію. Він приймав її біль на себе. Обережно гладив розтріпану зачіску і міцніше пригортав до себе. 

         Віці було байдуже, що про це їй скаже Артур, вона втомилася. Вона надто сильно втомилася. Їй хотілося, щоб хоча б сьогодні хтось розумів її і підтримав. Пригорнув без зайвих докорів і пояснень. Прийняв такою, якою вона є. 

— Вибач, – нарешті відсторонилася вона, витираючи заплакані очі. — Не знаю, що на мене найшло. Мені просто хотілося побути собою, – посміхнулася.