Розділ 25

  Гнат не знав, що сталося із Вікою. Все, що він знав, це те, що треба їхати до неї. Тож, швидко спакувавши теплі речі та прихопивши мамине тепле взуття, вже їхав у центр міста. Кілька разів намагався набрати Віку, але її телефон був вимкнений. Як би не ставився Діма до Віки, Гнат знав, що друг не залишить дівчину у біді. І коли він, нарешті, постукав в Дімине авто полегшено видихнув, коли помітив куртку друга на Вікторії.

— Привіт, Вікусь. Привіт, Дімо, – посміхнувся Гнат, відчиняючи дверцята автівки.

— Привіт, друже, – відповів Діма, тиснучи його руку. — Забирай свій скарб, – посміхнувся він, підморгуючи дівчині.

— Ходімо, Вікусь, зараз перевзуєшся і одягнеш теплий плащ, – пояснив Гнат, допомагаючи дівчині вийти. — Дякую, Діма, – сказав, простягаючи другу його пуховик.

— Немає за що, Гнате. Їй треба відігрітися. 

— Знаю, – відповів Гнат, зачиняючи двері автівки.

   Віка обережно вийшла з машини, теж подякувала Дмитру і одяглася у теплі речі, що привіз Гнат.

— Чиї це речі? – запитала вона, взуваючи тепле взуття.

— Мами, а чиї ж ще? – посміхнувся хлопець. — Які ще можуть бути варіанти?

— Ну, я думала, можливо, Діни? – висловила Віка несміливе припущення.

— Діма розказав тобі… – зітхнув Гнат. — Ні, ми з Діною просто друзі, – уточнив він, застібаючи на дівчині теплий плащ. — Ти знаєш, наче на тебе зшито, – посміхнувся. 

— У твоєї мами гарний смак, – теж посміхнулася Віка.

— Так і є, – говорив хлопець, відчиняючи для неї двері автівки. — Куди їдемо? Відвезти тебе додому? – запитав він, милуючись Вікторією.

— Ні, тільки не додому, будь ласка, – прошепотіла Віка, боячись, що там буде чекати її Артур. — Не сьогодні,...не зараз, – втомлено промовила, спираючись на холодне скло вікна.

   Гнат мовчки рушив, нічне місто було повне людей. Ніхто цієї ночі не планував спати. Лише одна дівчина, що, спершись на вікно автомобіля, втомлено задрімала. Гнат привіз Віку до свого дому. Обережно відчинив двері та, взявши на руки, поніс у квартиру. Батьків вдома не було, лише Джексон задоволено кружляв, видаючи лай.

— Тсс, Джексон, – попросив Гнат. — Не розбуди її, – собака, наче все зрозумівши, тихо бігав навколо Гната. 

   Обережно поклав Віку на крісло, а сам пішов набрати гарячої води в тазик. Сипнув туди маминої солі для ванни і заніс в кімнату. Обережно зняв з дівчини взуття. Ноги були все ще холодними. Почав розтирати, роблячи їй масаж. Джексон сидів поруч, з цікавістю спостерігаючи.

   Віка, розплющивши очі, не одразу зрозуміла, де вона знаходиться. Біля її ніг був хлопець з каштановим волоссям. Він розтирав її пальці. Віка зрозуміла, що це Гнат, побачивши поруч Джексона. Зрештою хлопець зупинився, обережно цілуючи дівчину в пальчики на ногах. 

— Дякую за масаж, – сказала вона, торкаючись його волосся. 

— Ти прокинулася, – посміхнувся до неї хлопець. — Якщо хочеш, зніми колготки, я приготував тут гарячу ванну для твоїх ніг, – сказав він, обережно підсуваючи до неї тазик. — Щоправда, вода вже не така й гаряча, але досить таки тепла. 

   Віка заворожено спостерігала за Гнатом. Їй ще ніколи не було так затишно, як тут, просто зараз, просто поруч з ним. 

— Ти давай відігрівай ноги, а я зроблю тобі гарячого чаю, – сказав Гнат, виходячи з кімнати. 

   Віка зняла колготи і опустила ноги в теплу воду. Тепло миттю рознеслося її тілом, але якесь особливе тепло наповнило її серце. 

За кілька хвилин на порозі стояв Гнат з двома чашками.

— Я тут пригадав, що тобі більше смакує капучино на мигдалевому молоці. Вдома якраз було, мама теж таке любить, – усміхнувся він їй, простягаючи гарячий напій. — Відігрілася?

— Так, дякую тобі, – сказала дівчина, гріючи руки об тепле горнятко.

— Вік, може то не моя справа, але що з тобою сталося? Чому ти…

— Чому я в такому вигляді одна в Новорічну Ніч? – продовжила замість нього дівчина.

Гнат кивнув, роблячи ковток напою. 

— Я …ми були з Артуром, а потім він розізлився і пішов… – говорила уривками дівчина.

— І залишив тебе одну? В такому вигляді? – здивувався хлопець. 

— Гнате, я… – дівчина почала щось говорити, але відчай взяв верх, вона закрила обличчя долонями, і випустила весь свій біль назовні. 

   Гнат трохи розгубився, не знаючи, як діяти, але зрештою підійшов до дівчини, поставив їхні чашки на стіл, а потім несміливо обійняв. Віка плакала, упершись йому у груди. Він відчував, як його спортивний светр просякся її сльозами. Вона не відганяла його, їй хотілося його тепла. А потім він відчув, як її долоні обняли його талію. Він приймав її біль на себе. Обережно гладив розтріпану зачіску і міцніше пригортав до себе. 

Віці було байдуже, що про це їй скаже Артур, вона втомилася. Вона дуже сильно втомилася. Їй хотілося, щоб хоча б сьогодні хтось розумів її і підтримав. Пригорнув без зайвих докорів і пояснень. Прийняв такою, якою вона є. 

— Вибач, – нарешті відсторонилася вона, протираючи заплакані очі. — Не знаю, що на мене найшло. Мені просто хотілося побути собою, – посміхнулася вона.

— То ти плакса? – намагався пожартувати Гнат, але вже за кілька секунд корив себе за дурню, яку тільки що ляпнув. "От безголовий, його кохана дівчина плаче, а він патякає всяке, " – подумки бив себе по язику Гнат.

   Але Віка наче зрозуміла, що це був жарт і посміхнулася. 

— Та ні, просто інколи хочеться поревіти. Розумієш? – хихикнула вона.

— Наче, – все, що зміг вичавити з себе розгублений хлопець. — Ти пий капучино, а то відстригає, – швидко додав, одразу теж відпиваючи чималу порцію. Відчув, як зрадницьки опік язик, хотілося зойкнути, але стримувався з усіх сил, аж сльози на очі наверталися. "Так, тобі і треба, безголовий! Менше будеш базікати те, що не потрібно."

— Ти граєш? – запитала дівчина прикута поглядом до гітари.

— Так.

— Я не знала.

— Я не грав, коли був сліпим. Не те, що зовсім не міг, швидше, зовсім не хотів… – пояснив Гнат, віддаючись гірким спогадам.