Розділ 3

   Ніщо не піднімало так настрій Гнату, як зустріч з Джексоном. Навіть зустріч з Вікторією. Джексон – це його найвірніший чотирилапий друг. Він був для нього не просто собакою, а провідником по житті. 

Коли Гнат дізнався про те, що осліпне остаточно, він просив лише про одне, щоб йому купили собаку. А саме собаку-поводиря. Він не увляв своє пересування під звуки стукаючої палиці. Ні, тільки не так. Тільки не з палицею. 

   У їхній сім'ї не було прийнято заводити тварин, адже у батька була алергія на шерсть. Проте відмовити сину батько не міг. Тож Борис довго шукав потрібну собаку, досліджував породи і врешті-решт йому зустрівся потрібний варіант. Ним став Джексон – дружелюбний собака породи коллі. Борис заплатив за нього захмарну суму, проте, це єдине, що він міг зробити для сина. Щоправда, йому доводилося пити антигістамінні препарати, але цей собака був того вартий.

— Джексон, Джексон, – покликав Гнат, тільки вийшовши із авто.

   Проте його вірний помічник уже давно чекав на нього за зачиненими вхідними дверима. Коли Борис відчинив їх, собака миттю кинувся до Гната. Їхні обійми не міг роз'єднати ніхто. Собака радісно плигав і шорстким язиком цілував обличчя господаря.

— Ох, Джексон, як же я радий тебе бачити! – сказав Гнат, заходячи разом із собакою у будинок.

   Сьогодні п'ятниця – день купання Джексона. Гнат наполягав робити це самотужки. Для цього батько приносив йому величезний прожектор, щоб покращити освітлення та допомогти сину краще бачити. 

— Джексон, нарешті ми з тобою удвох, – промовив Гнат, просочивши велику губку водою. — Знаєш, друже, я ще з дитинства мріяв про собаку. Але ніколи не зізнавався батькам про свої бажання. Ти ж знаєш, що батьки були проти?

   Собака нічого не відповів, лише продовжував дивитися в очі, наче натякаючи, говори далі.

— Ти не думай, друже. Тебе усі люблять, – почухав його за вухами Гнат, — Навіть тато, просто він не обіймає тебе як я, бо у нього починається чхання, – посміхнувся Гнат. — А ми ж не хочемо, щоб він заплював нам усю хату, – продовжував жартувати хлопець. 

   Собака вивалив язик і гавкнув.

— Отож, а я що кажу. Нам і твоєї слини вистачає,–  сказав Гнат, тикаючи пальцем по носику Джексона. — Ну що, змиваємося?

   Гнат намагався намацати кран, щоб відкрити воду. Він вже не міг розрізняти кольори, тож випадково налаштував на гарячу воду. Потім взяв душ і направив потік гарячої води на Джексона. Собака жадібно заскавулів. Гнат перелякано намагався вимкнути воду, обпікаючи пальці. Коли нарешті зміг, знеможено присів коло ванної.

   "Дурень, немічний дурень! Впертий сліпець!"

— Пробач, Джексоне! Це я винен. Пробач, друже, – обіймав Гнат собаку. — Це я у всьому винен. Я мав погодитися, коли мама пропонувала мені допомогу. Але понадіявся на себе, на власні сили.

   Собака розуміюче опустив голову на плече свого хазяїна. А на Гната накотила хвиля відчаю. 

"Я не хочу бути сліпим, не хочу!" – подумки кричав Гнат. 

До ванної зайшла мати.

— Синку, все гаразд? — запитала Рената стурбовано.

— Так, так, мам. Випадково відкрив гарячу воду, – відповів Гнат, швидко підводячись та ховаючи погляд.

— Точно? Можливо, все-таки допомогти?

— Ні, ні, все гаразд. Ми вже майже все. Так, Джексон?

  Собака радісно підвівся і завиляв хвостом.

— Зараз лише змиємо шампунь і готово. 

— Добре, чекаю тебе за столом на вечерю, – сказала Рената і вийшла. Вона побачила розпач у очах сина, але нічого не сказала, не хотіла завдавати йому болю. Він справиться, він у мене сильний!

   Гнат турботливо змивав залишки шампуню із свого чотирилапого друга. От правду кажуть, що це найвірніші друзі. 

— Ну, що Джексоне? Тепер ти красунчик в мене. Джексон….Джексон…– насторожено говорив Гнат. — Ти ж не думаєш…? 

   Але хлопець не встиг договорити, як Джексон уже підвівся на всі чотири лапи і почав обтрушувати із себе всю воду. Бризки летіли по всій ванній, зрошуючи собою стіни і самого Гната. Він намагався хоч якось прикритися руками, проте це його зовсім не захистило. Весь одяг безжально пропитувався вологими краплями. Нарешті собака зупинився і радісно гавкнув.

— Ох, Джексоне, схоже, ти вже сухий, а от я мокрий, хоча ванну приймав ти.

   Гнат радісно обійняв собаку і шепнув їй на вушко: 

— Я все одно тебе люблю. Ти мій найкращий друг!

###

   Вікторія вже звикла до американських гірок у своїх стосунках із Артуром. Їхні відносини постійно, то стрімко падали вниз, то здіймалися вгору. І сьогодні вони знову летіли донизу. Та ще й з такою швидкістю, що, здавалося, що вони ось-ось і розіб'ються вщент. 

   Скільки разів дівчина казала собі, що ці приниження слухає востаннє. Скільки разів обіцяла рідним, що залишить Артура. Але натомість і далі залишалася в цих токсичних відносинах. Бо, попри все, вона любила Артура. На цього звабливого красеня часто поглядали інші дівчата. Але ж він обрав її! Нічим непримітну Вікторію. Не особливо вже і гарну, не особливо успішну. Завжди казав, що покохав її за великі очі та пронизливий погляд. 

   Але сьогодні вона не згадує про нього з теплом. Її давить образа. Відчай комком застряг всередині, а сльози заливали обличчя.

"Чому, чому він такий? Чому не розуміє? Чому не вірить, не довіряє? Я ж ніколи не давала реального приводу. Для чого вся ця безпідставна ревність?"

   Дівчина сиділа на лавці серед порожнього парку і плакала, тримаючись за обличчя. Воно горіло і пекло вогнем.

"Це мало бути тихе романтичне побачення. Ми мали сидіти тут разом, обійнявшись. А потім довго гуляти парком, тримаючись за руки. Але я тут зараз одна. Принижена та самотня."