Розділ 3

   Ніщо не піднімало так настрій Гнату, як зустріч з Джексоном. Навіть зустріч з Вікторією. Джексон – це його найвірніший чотирилапий друг. Він був для нього не просто собакою, а провідником по життю. 

Коли Гнат дізнався, що осліпне остаточно, просив лише про одне: щоб йому купили собаку. А саме собаку-поводиря. Він не уявляв своє пересування під звуки стукаючої палиці. Ні, тільки не так. Тільки не з палицею. 

   У родині не було заведено мати тварин, адже у батька була алергія на шерсть. Проте відмовити сину батько не міг. Тож, Борис довго шукав потрібну собаку, досліджував породи. Врешті-решт йому зустрівся потрібний варіант. Ним став Джексон – дружній собака породи коллі. Борис заплатив за нього захмарну суму, проте це єдине, що він міг зробити для сина. Щоправда, йому доводилося пити антигістамінні препарати, але цей собака був того вартий.

— Джексоне, Джексоне, – покликав Гнат, ледь вийшовши з авто.

   Проте його вірний помічник уже давно чекав на нього за зачиненими вхідними дверима. Щойно Борис відчинив їх, собака миттю кинувся до Гната. Їхні обійми не міг роз'єднати ніхто. Собака радісно плигав і шорстким язиком цілував обличчя господаря.

— Ох, Джексоне, який же я радий тебе бачити! – Сказав Гнат, заходячи разом із собакою до будинку.

   Сьогодні п'ятниця – день купання Джексона. Гнат любив робити це самотужки. Для цього батько приносив величезний прожектор, щоб покращити освітлення та допомогти сину краще бачити. Але яскраве світло було шкідливим для його очей і погіршувало стан, тому мати змушувала носити сина окуляри з темно-зеленими скельцями. Гнат всією душею ненавидів ці окуляри, бо вони підкреслювали його немічність і безпорадність. Часто він порушував це правило носіння окулярів, нехтував ним. Але в присутності матері старався надягати їх з поваги до її почуттів та турботи про нього.

— Джексоне, нарешті ми з тобою удвох, – промовив Гнат, просочивши велику губку водою. — Знаєш, друже, я ще з дитинства мріяв про собаку. Але ніколи не зізнавався батькам в своєму бажанні. Ти ж знаєш, що батьки були проти?

   Собака нічого не відповів, лише продовжував дивитися в очі, що ховалися за темним склом.

— Ти не думай, друже. Тебе усі люблять, – почухав його за вухами Гнат, — Навіть тато. Він не обіймає тебе, як я, бо у нього починається чхання, – посміхнувся Гнат. — А ми ж не хочемо, щоб він заплював нам усю хату, – продовжував жартувати хлопець. 

   Собака вивалив язик і гавкнув.

— Отож, а я що кажу? Нам і твоєї слини вистачає, –  сказав Гнат, торкаючись пальцем  носа Джексона. — Ну що, змиваємо?

   Гнат намагався намацати кран, щоб відкрити воду. Але він вже не міг розрізняти кольори, тож випадково налаштував на гарячу воду. Потім взяв душ і спрямував потік води на Джексона. Собака жадібно заскавучав. Хлопець перелякано намагався вимкнути воду, обпікаючи пальці. Коли нарешті зміг, знеможено присів біля ванної і зняв окуляри, жбурнувши їх геть від себе.

   "Дурень, немічний дурень! Впертий сліпець!"

— Пробач, Джексоне! Це моя провина. Пробач, друже, – обіймав Гнат собаку. — Це я у всьому винен. Я мав погодитися, коли мама пропонувала мені допомогу. Але понадіявся на себе, поклався на власні сили.

Джексон приніс хлопцю окуляри назад і розуміюче опустив голову на плече свого хазяїна. А Гната охопила хвиля відчаю. 

"Я не хочу бути сліпим, не хочу!" – подумки кричав Гнат. 

До ванної зайшла мати.

— Синку, все гаразд? — Запитала Рената стурбовано.

— Так, так, мамо. Я випадково відкрив гарячу воду, – відповів Гнат, швидко підводячись та ховаючи погляд за зеленими лінзами. 

— Точно все гаразд? Можливо, все-таки допомогти?

— Ні, ні, все гаразд. Ми вже майже закінчили. Так, Джексоне? — Відповів хлопець, думаючи про те, як вчасно він встиг одягти окуляри.

  Собака радісно підвівся і завиляв хвостом.

— Зараз лише змиємо шампунь - і готово. 

— Добре, чекаю тебе за столом на вечерю, – сказала Рената й вийшла. Вона побачила розпач в очах сина навіть за зеленими лінзами. Але нічого не сказала, не хотіла завдавати йому болю. “Він впорається, він у мене сильний”, — запевняла себе, виходячи з ванної.

   Гнат турботливо змивав залишки піни зі свого чотирилапого друга. Правду кажуть, що це найвірніші друзі. 

— Ну, що Джексоне? Тепер ти красунчик в мене. Джексоне….Джексоне, — мовив насторожено Гнат. — Ти ж не думаєш? 

   Але не встиг договорити, як Джексон уже підвівся на всі чотири лапи та почав обтрушувати з себе всю воду. Бризки розлеталися кімнатою, вкриваючи краплями стіни й самого Гната. Він намагався хоч якось прикритися руками, проте це зовсім не захистило. Весь одяг безжально просочився вологою. Нарешті собака зупинився і радісно гавкнув.

— Ох, Джексоне.., схоже, ти вже сухий. А от я мокрий, хоч ванну приймав ти.

   Гнат радісно обійняв собаку і шепнув тому на вушко: 

— Я все одно тебе люблю. Ти - мій найкращий друг!

###

   Вікторія вже звикла до американських гірок у стосунках з Артуром. Їхні відносини постійно, то стрімко падали вниз, то здіймалися вгору. І сьогодні вони вкотре летіли донизу. Та ще й з такою швидкістю, що, здавалося, вони ось-ось розіб'ються вщент.