Розділ 2

   Гнат ніколи не залишався у центрі на ніч. Туди він приходив, щоб розбавити свою самотність, щоб зрозуміти, як це жити без зору. Тут були такі ж, як він, обмежені життям, позбавлені кольорів. 

  У нього була повноцінна сім'я. Батьки дуже любили його і не могли змиритися з тим, що їхній син осліп. Вони носили в собі тягар провини й робили все, щоб допомогти Гнату. Провідні лікарі та сучасні клініки розводили руками, мовляв, вже занадто пізно. 

   "Пізно, надто пізно. Та якби ж та хвороба хоч якось проявляла себе! Мама точно завела б мене до лікаря. Але ми ж не знали, навіть не здогадувалися. А потім в один день я це почув. Почув те кляте слово "пізно". Ніколи не забуду маминих очей повних сліз, повних безнадії. Це те, що я завжди бачу навіть крізь темряву, навіть без зору," – розмірковував Гнат, очікуючи на матір, яка завжди забирала його додому з центру. Хлопець міг розрізнити її силует, навіть такий нечіткий, навіть ледь помітний для нього.

— Привіт, синку. Вибач, затримали на роботі. Тому трохи запізнилася, – сказала Рената, обіймаючи сина.

   Гнат знав, що це вона, але завжди перевіряв обличчя пальцями. Він готувався до того, що скоро остаточно осліпне і навіть туманний силует він не зможе впізнати. Кінчики пальців – ось усе, чим він володітиме, щоб бачити.

— Привіт, та це нічого. Як минув твій день? – Запитав Гнат, міцно беручи матір за руку, щоб без пригод дістатися авто.

— Все добре, синку. Сьогодні були гарні пацієнти - усі ввічливі та доброзичливі. Ти ж знаєш, як це для мене важливо, – сказала мати, обережно допомагаючи сину зайняти місце в машині. 

   Мати Гната Рената працювала терапевтом у місцевій лікарні.

   Ось так-то воно буває. Кожен день ставиш комусь діагнози, зупиняєш чиїсь хвороби, придивляючись до симптомів. А у власного сина не помітила, пропустила. Яка вона після цього мати? Хіба може після цього носити гідно білий халат? Це все через її неуважність до сина, до його життя. Через її цей білий халат, якому вона присвятила всю себе. При цьому перетворилася на халатну матір. – Подумки звинувачувала себе Рената.

— Знаю, мамо, я радий. 

   Ренаті було важко на серці. Вона знала про закоханість сина. Про нерозділене кохання, яке він зустрів у центрі для сліпих. Саме вона наполягла на тому, щоб син відвідував його. Вона хотіла як краще, а вийшло.. А вийшло ще гірше. 

   Рената часто сперечалася з сином. Вона дивилася на життя крізь свій життєвий досвід, а син — крізь свої юнацькі мрії. Мати часто не розуміла його гарячкових вчинків, а він її пекучих слів. Але після того, як Гнат став втрачати зір, Рената пообіцяла собі, що тепер завжди підтримуватиме свого сина, його рішення та бажання. Можливо, це зробить його хоч трохи щасливішим.

          Дізнавшись про те, що її син закохався, мати спочатку злякалася. Переймалася, що її синочку зроблять боляче. І таки зробили… 

       Але вона не могла допустити, щоб Гнат перестав вірити у себе через сліпоту. Ні, не могла таке дозволити. Тож, підтримала його. Сказала, у нього все вийде, і якщо це його доля, вони з дівчиною обов'язково будуть разом. Але вочевидь, не доля. Все його життя – суцільна недоля. – Намагалася приборкати думки Рената.

— Синку, у мене для тебе є одна новина, – несміливо почала розмову жінка.

   Гнат уже по її голосу зрозумів, що мова йтиме про ще одну спробу вилікувати його. Він трохи втомився від цього, а точніше від марної надії, яка несподівано з'явилася і так само несподівано зникала. 

— І яка ж? – Без особливої цікавості запитав хлопець, спостерігаючи у вікно за мерехтливими тінями. 

— Сьогодні мені телефонував один мій знайомий. Він працює у фармацевтичній компанії "Санком". Зараз вони знаходяться на стадії розробки нового лікарського препарату, який успішно пройшов доклінічні випробування. Зараз шукають добровольців на третю, клінічну, фазу. Ти ідеальний кандидат. – Легко та невимушено вимовила матір.

— І ти хочеш, щоб я взяв участь у тестуванні препарату? Я правильно тебе зрозумів? – Запитав Гнат, все ще слідкуючи за плином тіней за вікном, з усіх сил намагаючись спіймати у них бодай якісь барви.

— Сину, я знаю, що не раз розчарувала тебе, давала марні сподівання. Але якщо у нас залишилася бодай ця соломинка, то хіба ми не вхопимось за неї? Я тебе дуже прошу, заради мене.

   Мати мала рацію. Хоч Гнату і набридли уже всі ці обстеження та тяганина по клініках, проте здаватися ніколи не можна. Потрібно боротися до останнього. Вона завжди так казала. Та хіба йому є що втрачати? Хто знає, як швидко він остаточно осліпне? Місяць, два чи, можливо, кілька днів? 

— Що необхідно робити? 

   Рената відчула, як полегшення холодним комом скотилося тілом. Він таки погодився, погодився! В її душі бриніли обнадійливі передчуття. Але навіть якщо нічого не вийде, вона знатиме, що зробила все. Все можливе для свого сина.

— Потрібно буде приймати ліки, які тобі дадуть, і ретельно усе нотувати. Вчасно здавати всі аналізи та проходити тести. Ти маєш розуміти, що це експериментальні ліки. Ще достеменно невідомо, як вони впливають на організм. Допомагають чи ні? А, можливо, і навпаки, шкодять. На всі ці питання маєш дати відповідь ти як піддослідний. Для цього потрібно підписати договір. Ти готовий?