Глава 10

Вийшов слідом за мною хвилин через п'ять, як ні в чому не бувало, похвалив Дені за його старання, притяг якісь дощечки, озброївся молотком і заліз на дерево.

— Подаватимеш мені, коли скажу, — капець, який діловий. І щось надто серйозний, мабуть, пішов в глибокі роздуми після моїх слів, зачепила павича за хвіст.

— Ти так ґрунтовно підходиш до справи, ніби сам зібрався жити у цьому будиночку. Остіне, навіщо він тобі взагалі потрібний? — стою під деревом, задерши голову, намагаючись розглянути вираз його обличчя. — Це новий спосіб завоювати жінку, це має мене якось вразити? — продовжую кусатися словами, у цьому дійсно є якийсь кайф. Сподіваюся, він не впустить на мене молоток спересердя.

— Це має тебе надихнути, — хмикає Остін, а потім, витримавши паузу, з якоюсь багатозначною інтонацією вимовив моє ім'я, перекочуючи його на язиці. — Менді.

— Надихнути? Мене? …Гублюсь у здогадах, містере Купер, — від цього хлопця можна чого завгодно чекати, чесно, я навіть уявити не можу, що він мені зараз ляпне.

— Угу. Хочу, щоб ти мріяла якось опинитися у цьому будиночку... разом зі мною. Тому я побудую його надійним, щоб витримав двох та черговий ураган. Це взагалі традиція. Мене зачали приблизно в такому самому будиночку.

— Ох, нічого собі. Я починаю за тебе хвилюватись, Остіне Роберте Купер. Тебе зачали на дереві? Якщо й інших братів теж, тоді я розумію, чому ви погодилися на це безглузде парі.

— Я тобі подобаюсь, Менді, — вимовляє ствердно задоволеним голосом. — Але над чарівністю тобі ще треба попрацювати. Хоча у твоєму грубому флірті теж є певний шарм. Подай мені он ту пилку з жовтою ручкою, — тягнеться, нахиляючись униз, закушує губи, які мимоволі розтягуються в насмішкуватій посмішці. Так і хочеться… вкусити. З тихим гарчанням подаю йому інструмент. Як же він мене драконить і збуджує водночас! Хіба це нормально? В голову лізуть дикі думки і власні емоції мене часом аж надто лякають. Здається, я зациклилася на моєму нестерпному сусіді, але це він винен, його поцілунки, вираз очей, що змінює формулу кисню, ці іронічні слівця.

— І не сподівайся, я не полізу з тобою на це дерево. Можеш і далі тішити себе ілюзіями, адже ти звик до того, що жінки вішаються тобі на шию. Я не така дурепа, як тобі здається!

— Ти не дурепа, тому я тебе й вибрав, — парирує він і знову кидає на мене багатозначний погляд. У мене починає складатися таке відчуття, що мене ніби маринують і обов'язково з'їдять, коли я дійду до потрібної кондиції. Ну, ось що мені сказати йому у відповідь? Ви тільки подивіться, містере Дахозносний мене вибрав!

— До речі, я ж так до ладу і не пояснив щодо колишньої, ти мене відволікла. Так от, парі придумав Джош і він же першим порушив клятву, одружився з чудовиськом, яке я найняв для його залякування. Позавчора ми влаштували Джошу парубочу вечірку, запросили стриптизерку, класичний варіант, між іншим, не треба дивитися на мене, як на злочинця. Боже, як з вами правильними складно. Наталі, так звати монстра, з яким одружився мій брат, не пробачила нам цієї витівки, видно вона сильно переживала, що хтось крім неї помацає дзвіночки Джоша, тому вони вигадала витончену помсту. У неї талант тримати чоловіків в страху, всіх ... крім Джоша, він її коханий виняток. Весь Бостон вже третій день гуде про те, що брати Купери шукають собі дружин, небідні красені в критичному глухому куті, готові ощасливити будь-яку панночку, яка погодиться вийти за них. І тому подібна маячня. Це розійшлося по всіх соцмережах. Наталі назвала цей флешмоб: «парад наречених». У неї, нарешті, з’явилося хобі – псувати нам з Тобіасом життя.

— І тепер колишні подружки кидаються на вас на вулицях ніби бджолиний рій, — кривлю йому у відповідь єхидну мармизу. — Кумедна історія і мені вже подобається ця Наталі. Може, ми з нею навіть потоваришуємо.  

— Ні! Не смій! — Злякано скрикнув Остін, підстрибнувши на гілці, послизнувся і ... звалився до моїх ніг. Все сталося так раптово та миттєво, що я навіть злякатися не встигла. Гепнувся, крякнув і застогнав. Не так я собі уявляла чоловіка, що падає до моїх ніг, ой не так.

— Остіне, ти живий? — Опускаюся поруч з ним навколішки, намагаючись обмацати його кінцівки.

— Живий… місцями, — стогне він, не розплющуючи очей.

— Він там хоч цілий? — мчить моя мама, це та у якої ноги болять. Пробігла стометрівку за пів хвилини. — Може, швидку? Остіне, ти мене чуєш? Ти ж нам ще знадобишся. Не здумай втрачати пам'ять! Свідомість можна, а ось пам'ять ні!

— Марго, ви занадто часто дивитесь турецькі серіали, — Остін розплющив одне око, подивився, як ми втрьох злякано над ним схилилися і знову замружився. — У всьому та відьма винна…

— Яка ще відьма? Менді, у нього точно щось із головою. Як ти примудрилася його покалічити? Дзвони сказала у швидку!

— Не треба в швидку, — бурмотить Остін. — Менді тут ні до чого. Зараз трохи полежу і пройде, але буде краще, якщо хтось витягне з-під моєї дупи клятий молоток.

— Містере Купер, вам дуже боляче? Мама каже, якщо поцілувати пройде швидше, — турбується Дені.

— Боюсь, твоїй мамі доведеться цілувати мене дуже довго і в складно доступних місцях, вона може не впоратися, — стогне Остін і щось мені підказує, що цей підступний тип більше прикидається, не так вже він і забив свій симпатичний куприк.

— А вона цілуватиме лише стратегічно важливі точки, — хмикає моя мама. — Менді, ти зможеш поставити на ноги нашого дорогого сусіда парочкою чарівних дотиків?

Я тепер розумію, чому вони так швидко порозумілися з Остіном. Бо вони схожі! Оце вже не думала, що в тридцять років я так червонітиму, мріючи провалитися крізь землю. Якщо цей день колись скінчиться — мені надвечір точно гарантований нервовий тик.

— Я дивлюся, тут самі жартівники зібралися! Остіне, досить придурюватись. Якщо ти зараз же не встанеш — я розвернуся і піду! – випроставшись на весь зріст, войовничо складаю руки на грудях.

— От би зрозуміти чому мені трапляються такі жорстокі жінки, — піднімається на ноги Остін, обтрушується і стає до мене впритул, заглядаючи мені в очі одним зі своїх особливих поглядів, через які мої мурашки піднімають бунт і гарцюють по мені вдвічі швидше.