Глава 9

Аманда

— М-м-м, в тебе така чудова розтяжка, — цей садюга підходить ближче і проводить рукою по моїй нозі, що застрягла в паркані. Я тут розумієш висю буквою Г, а він ще й глузує. І смикнув мене чорт надіти короткі шорти, щоб цей паразит зараз мене мацав. — Ще трохи і сядеш на шпагат. Здорово, коли жінка така пластична.

— Знаєш, Остіне, у тебе чарівність, як у гібона. Ти доводиш мене до сказу, і я ще більше на тебе злюся через те, що змушена благати. Ти знімеш мене з цього клятого паркану чи ні?

— Зніму і навіть із величезним задоволенням. Але не просто так, не за дарма. У мене буде умова, — відповідає єлейним голосом.

Ну ні, ніяких умов! Намагаюся перевалитися на свій бік і в результаті повисаю ще в більш небезпечному положенні. Я зараз точно майже виконала поперечний шпагат, і тепер я перелякана буква Т. Не вистачало ще шию зламати, коли я рухну до ніг цього нелюда.

— Що за умови? — Ціджу крізь зуби, вже боячись поворухнутися.

— Ти підеш зі мною на весілля мого брата.

— Гаразд! Але тільки як подруга-сусідка. А ще я візьму з собою Дені! — Видихаю з полегшенням. Умова не надто страшна і зараз мене знімуть з цієї вбивчої конструкції.

— Це була умова за зняття правої ноги. За ліву буде інше. Правда ж класно, що їх у тебе тільки дві? — Він ще й ірже. Шкода, що я не можу відпустити руки і зарядити йому в ніс, як він тоді тому мужику.

— Говори, — гарчу у відповідь.

— Ти проведеш цей день зі мною. Можна з Дені. Будуватимемо будиночок на дереві, прибиратимемо у дворі або лаятимемося до нескінченності. На твій вибір. Я замовлю обід. Думаю, буде весело.

— А маму можна взяти з собою? — мене вже трясе ніби цей паркан під напругою.

— Ні, маму не можна. То що? Згодна?

Господи, я як уявлю, що мені доведеться терпіти його цілий день — то наче вже готова зомліти і впасти сама. Він сьогодні просто нестерпний і водночас страшенно привабливий. Ось як це може поєднуватися в одному чоловікові, коли його хочеться і прибити, і поцілувати?

— Згодна!

— Тобі доведеться обхопити мене за шию і довіритись мені, — задоволений, мало не пищить від радості. Переміг! Як тільки він відриває мою праву ногу від паркану, я одразу хапаюся за його шию. Ця зараза торкається мене дбайливо і в той же час еротично, його руки такі ніжні, що мої мурашки гасають натовпами туди-сюди, з однієї ноги на іншу, а потім всі стовпилися в районі живота. Все, я повністю в його обіймах. Підхопивши мене на руки, Остін несе мене у бік басейну.

— Купер, ти ж не збираєшся кинути мене у воду? — злякано бурмочу я, дряпаюсь, намагаючись піднятися на нього вище. З цих обіймів ще фіг вирвешся.

— Ні, звичайно. Я зараз джентльмен. Але якби ти не погодилася на мої умови, я все одно зняв би тебе з паркану і ось тоді точно кинув би в басейн, — погано, що я досі не розберу, коли Остін говорить серйозно, цей його жартівливий тон мене постійно плутає.

Саджає мене на шезлонг і, нарешті, я відлипаю від його оголеного торса. — Посидь, видихни, прийди до тями. Голова не паморочиться?

— Там не така вже й страшна висота, щоб у мене паморочилося в голові, — бурчу, згадуючи, що я на нього страшенно зла.

— Та я не паркан мав на увазі, а мої обійми.

Все, цей самозакоханий павич мене дістав. Я, звичайно, від себе такого не очікувала, я вважала себе жінкою стійкою та стриманою. Остін, мабуть, теж не розраховував, що я різко схоплюсь і кинуся на нього. Я хотіла штовхнути його в басейн, щоб охолонув, але... ця зараза в останню секунду перед падінням встиг ухопити мене за руку і наступної секунди ми вже борсаємося у воді серед плаваючого листя і гілочок.

— Ти такий паршивець, що мені навіть слів не підібрати, — плююсь і пливу до бортика, видимість нульова через мокрі окуляри.

— Я паршивець? Мадам, а хто мене штовхнув? — смикає мене за ногу, і я знову опиняюся поруч із ним.   

— У мене питання, — на довершення цієї ідіотської ситуації відчиняється вікно, з якого висовується моя мама. — Ви коли одружитеся ми всі житимемо в одному будинку?

— Мам, що ти таке вигадуєш? Ми з ним не одружимося! Я просто… допомагаю Остіну чистити басейн.

— Ага-ага, а перед цим ти просто міряла шпагатами його паркан, — з єхидним сміхом, кидає вона. Вони що змовилися?

— Мам, тобі більше нема чим зайнятися крім як підглядати у вікна? — моєму обуренню немає межі, навіть вода навколо мене починає пінитися.

— Світла немає, телевізор не працює, куди мені ще дивитися? Тим більше, ви такі забавні, нагадуєте мені героїв мого улюбленого ток-шоу «шлюбні ігри двоногих»!

— Марго, коли ми з Амандою одружимося, я куплю вам милий котедж в іншому кінці міста, — заявляє Остін таким тоном, ніби вже все вирішено і вони обговорюють останню нюанси угоди. Все, настав час йти на дно.

— Як мило, — моя мама розпливається щасливою усмішкою старої хижачки. — Це щоб у вас було менше спокуси підкидати мені своїх дітлахів, адже не з руки щоразу мотатися з одного кінця міста в інший. Остіне, я оцінила твою ідею. Це буде найкращий подарунок для мене.

— Все, з мене досить! Я йду! — нарешті, вибираюсь із цього чортового басейну, зла, мокра, але таке враження, що від мене валить пара.

— Ні-ні-ні, ти прийняла умови, — спритно ловить мене цей нахаба, одним рухом скрутивши мене по руках та ногах. Найцікавіше, що поки мама воює з сусідом, а бабуся будує плани, як мене видати за нього заміж, моя дитина спокійно пиляє гілочки, закохавшись у пилку, яку йому вручив Остін.

— Пусти, мені треба хоча б переодягнутися, — пихкаю, але ці мої смикання, по-моєму, тільки його заводять, бо вже щось тверде впирається мені в сідницю.

— Не відпущу! Щоб ти змилася та не повернулася? У мене знайдуться для тебе шорти, футболка та рушник, — впевнено тягне мене до своїх вхідних дверей.

— Я з них випаду!

— Не вигадуй.

— Остіне, ти навіть не уявляєш, як я тебе ненавиджу.