Глава 3

Аманда

Смикнув же мене чорт сісти до нього в машину! От дурепа, сама себе покарала. Усі мої старання тепер коту під хвіст! Я майже себе переконала, що цей збоченець мені більше не цікавий, хоча хто з нас двох збоченець — це теж питання, адже це я за ним підглядала, а не він за мною. Зате Остін зробив мені непристойну пропозицію! Коротше кажучи, тільки-но я почала заспокоюватися, змирившись зі своєю долею, яка дісталася мені у спадок від моєї мами, а їй у свою чергу від її мами, тому що у нас у роду по жіночій лінії всіх спіткала однакова доля: сходити невдало заміж, народити дитину і виховувати її самій, поставивши хрест на особистому житті, як раптом знову намалювався цей гад з пружною дупою. А я вуха розвісила, повірила, що він хоче вибачитися і жити мирно, по-сусідськи, але Остін, здається, не залишив своєї ідеї замутити інтрижку з вічно задовбаною вчителькою молодшої школи, яка вже навіть забула, коли купувала собі гарну спідню білизну.

Добре, що він заблокував двері, бо коли Остін заговорив про поцілунок — мені хотілося вискочити на ходу. Ми все одно повземо повільніше велосипедистів, не вбилася б.

Чи хочеться мені поцілунків? Ще й як! До мене два роки не торкалися чоловічі губи, руки та все інше. Так, я хочу, щоб мене роздягнув ось такий Аполлон, відніс на руках до спальні, щоб його губи торкнулися скрізь, а наш акробатичний інтим змусив мене дотягнутися до зірок, у своїх фантазіях я саме так і уявляю: гарячий секс без гальм. Але я чудово знаю, чим це може закінчитися — розбитим серцем, тому що я швидко прив'язуюсь, а потім болісно забуваю. Цьому красеню припекло пограти, а мені потрібна міцна родина. Насамперед я мама і повинна думати про свого сина. Життя не питає чи хочеш ти бути сильною, щоб пережити будь-яку хрінь, життя змушує тебе бути сильною. Тому, Остіне, краще не починати. Смикаю за ручку, намагаючись вийти, але кляті двері, здається, заїло! Навіть вони з мене знущаються, як і водій цієї машини!

— Там трохи клинить замок, — зітхає Остін, тягнеться до дверей, смикає за ручку і якось дивно навалюється на мене всім тілом. Навалюється, завмирає і дивиться мені в очі своїми неймовірно гарними очиськами. …Зараз свідомість втрачу від цієї близькості, від його шалено-приємного запаху. Останню думку вимовляю вголос, вона вилетіла з мене, як корок із шампанського:

— Від тебе дуже добре пахне.

— Я й на смак нібито нічого, — видихає він і його губи все ближче, ці сексуальні губи-мрія зараз до мене торкнуться. Мені б обуритися і постаратися відштовхнути його, але я розгубила всі слова. Остін цілує мене в куточок рота, ніжний дотик м'яких чоловічих губ, які, я впевнена, вміють дарувати незабутнє задоволення. Усередині мене вся моя жіноча суть дико збунтувалася, вимагаючи продовження, організм попри мої переконання хоче розрядки, а тут якийсь безневинний поцілунок «по-сусідськи», тільки роздражнив.

— Знаєш, про що я мріятиму сьогодні вночі, Амандо? — шепоче і цей спокусливий шепіт електризує мою шкіру, одяг та волосся, таке враження, що я зараз почну битися струмом. — Щоб одного разу ти поцілувала мене так, як тобі хочеться. Адже тобі хочеться, правда? Попестити мене своїм язичком? Бо якщо я зараз ковзну язиком у твій милий ротик, який будить у мені стільки бажань, мені буде складно зупинитися. Відчувати бажання — це нормально. Тож засуджувати мене за це нечесно. Ти гарна, сексуальна жінка. Знай про це, пам'ятай про це, коли знову сумніватимешся чи варто дозволити комусь подарувати тобі насолоду.  

— Випусти мене, чортяка такий, — гарчу, наче поранений звір, засмикалася, засопіла. Бігти! Бігти подалі від цієї концентрованої спокуси! Паршивець мене так майстерно збудив, що мені хочеться його покусати!

Остін демонстративно клацає ручкою і дверцята прочиняються, але він все ще продовжує наді мною нависати. Я сіпаюся у бік дверей, майже наполовину вискочила, а потім...

— Це щоб ти вночі міцно спав, а не фантазував про всяку маячню! — Повертаюся на місце і обхопивши долонями його обличчя, впиваюся Остіну в губи. Це було схоже на… Ні, не вибух петард у голові. …Коли береш в руку стиглу хурму і жадібно встромляєш зуби, всмоктуєш її соковиту, солодку, злегка терпку м'якоть, намагаючись не пропустити ані краплі помаранчевого соку, а потім смачно облизуєш губи, все ще із задоволенням відчуваючи в роті її присмак. Ось на що був схожий цей поцілунок. З голодухи я мало не з'їла його губи і не проковтнула язика. Смачно. Він справді смачний, до запаморочення, до поколювання у всьому тілі, до повного відключення гравітації. Коли я вийшла з машини, не сказавши йому більше ані слова, Остін ще десять хвилин сидів, не рухаючись. До тями, напевно, бідолаха приходив.

Мені стало трохи легше і водночас складніше, адже я не збираюся крутити з ним роман. Ось тільки цей поцілунок сколихнув такі давно забуті почуття…

— Щось трапилося? — Мама злякано завмирає посеред кухні, дивлячись, як я налила собі склянку води й осушила її залпом.

— Ні, все нормально, — видихаю неохоче. Розмовляти не хочеться, я все ще подумки смакую цей поцілунок, розтягуючи задоволення.

— А виглядаєш так, ніби вам у школі оголосили про кінець світу.

— Там щодня кінець світу. Просто втомилася. …Ти кудись збираєшся? — щиро дивуюсь, бо мама рідко виходить з дому, тільки якщо у найближчому супермаркеті грандіозні знижки.

— Ми з Дені вирішили сходити на благодійний концерт дитячого церковного хору, після якого обіцяли роздавати солодощі. Ти ж знаєш, який він ласунчик. Весь у тебе. Хочеш з нами?

— Ідіть без мене, — обертаюся на тупіт сина і посміхаюся, дивлячись на цього щасливого беззубого живчика. Начепив свій улюблений зелений рюкзачок і вже готовий до пригод. Щоправда, бабуся для пригод не сильно розженеться, але під настрій може ще щось вичудити. — Будь слухняним і не здумай нікуди тікати, — цілую його в маківку. — Добре, синку? Не доведи там бабусю до інфаркту.