Глава 1

Аманда

— Менді, я помітила, що ти останнім часом почала часто дивитися у вікно, — мама з підозрою поглядає на мене поверх окулярів, відірвавшись від свого улюбленого роману. — Кого ти там виглядаєш?

— Нікого, — смикаючи плечима, нервово поправляю фіранку. — Просто дивлюсь, звикаю до нового району. Все так незвично після Далласа.

— Угу, але ти дивишся саме у це вікно.

— Піду перевірю, як там Дені, — посміхаючись, ігнорую її зауваження. Не буду ж я їй розповідати, що задивляюся на нашого сусіда. У мене така нервова робота, молодша школа — це просто дурдом. Хоча я дуже люблю дітей і свідомо обрала професію вчителя, просто іноді хочеться розслабитися, щоб очі, так би мовити, на чомусь відпочили. …Ось я й витріщаюся на цього красеня. Виглядаю у вікно, коли він дома, і червонію, бо мені соромно за ним підглядати. Але цікаво.

Лише десять днів, як ми переїхали до Бостона, я навіть не встигла з сусідами до ладу познайомитися, одразу влаштувалася на роботу. Бо коли ти розлучена і живеш з літньою мамою та маленькою дитиною, насамперед ти думаєш, як заробити грошей, щоб вистачило на життя. А життя зараз недешеве. Тому на особисте часу зовсім не залишається. Після колишнього чоловіка я так ні з ким і не зустрічалася, не тягне. Тільки іноді, довгими темними ночами, хочеться, щоб хтось надійний та ніжний притиснув мене до своїх гарячих грудей. Але, на жаль, я надто реально дивлюся на речі, тому знаю, що зустріти надійного, люблячого, вірного та відповідального надто малоймовірно. Такі чоловіки виродилися, а Джейсон так роздер моє серце, що я вже навіть у кохання вірити перестала.

— Мамусю, можна я піду пограю з м'ячем? Ну, можна? — знову канючить Дені. Чотири роки і такий непосида. Інших дітей складно відірвати від планшетів, а цей цілодобово б на вулиці гуляв, лазив по деревах, грав із м'ячем або ловив жуків.

— Іди вже, живчику. Тільки так, щоб я тебе бачила.

Половина коробок все ще стоїть в одній з кімнат, і крім мене ці речі ніхто не розкладе. Перша година дня, а я вже з ніг валюсь від втоми. І це називається вихідний!

Дзвінок у двері мене одночасно здивував та стривожив. Досі боюсь, що колишній продовжить отруювати нам життя, незважаючи на те, що ми перебралися в інший штат. Біжу відчиняти і завмираю на порозі. …Це він. Сусід красунчик з м'ячем в руках. Зараз я навіть не згадаю, коли востаннє так губилася перед чоловіком. І схоже, що настрій у нього не дуже райдужний. Чорні брови сердито зійшлися на переніссі, в очах носяться блискавки. Господи, і навіщо природа нагороджує чоловіків такими гарними очима? Він навіть у сердитому стані як божество після душу!

— Чим я можу вам допомогти? — Видихаю, нарешті, склавши слова в речення.

— Допомогти ви мені вже нічим не зможете, як і виправити цей сраний день, але буде просто чудово, якщо ваші діти припинять кидати м'яч у мій басейн! — гарчить по складах, стискаючи нещасний м'яч, наче бомбу з годинниковим механізмом.

— Ви наш новий сусід? — Поправляючи окуляри, сміливо простягаю йому руку. — Приємно познайомитись, мене звуть Аманда. Зараз покличу Дені, він, напевно, буде радий. Синку, біжи швидше сюди! Тут милий містер прийшов повернути твого м'яча! — дурна усмішка приклеїлась до мого збентеженого обличчя. Не хочу виглядати як дурепа, але саме так я й виглядаю.

— Амандо, ви знущаєтеся? Я, на вашу думку, милий? Наступного разу поверну довбаний м'яч шматками! — Невже звичайний м'яч може так сильно зіпсувати настрій? Дякую, що грубіяниш, красунчику, тепер ти мені подобаєшся набагато менше. Яке полегшення. Ще одне підтвердження, що від вродливих чоловіків потрібно триматися подалі, тому що вони примхливі, розпещені та зарозумілі егоїсти.

— Ви що ніколи не були дитиною? — перестаю посміхатися, суворо звузивши очі. — І, зважаючи на все, вас не навчили ввічливості. Якщо у вас поганий настрій, егоїстично псувати його іншим, — напевно, я продовжила б його вичитувати за звичкою, якби в цей момент не примчав Дені.

— Привіт! Як тебе звати? — радісно промовляє мій довірливий і безпосередній хлопчик, однією рукою забирає у сусіда м'яча, а другою навіщось хапає цього надутого індика за руку. — Пограєш зі мною? Мама зайнята, а у бабусі болять ноги, ніхто не хоче зі мною грати, — дивиться на нього з надією у великих наївних дитячих очах. У мене аж серце стислося, хочеться виштовхати сусіда за поріг, а потім розплакатися.

— Нехай з тобою твій тато грає, — хитає головою містер Поганий настрій, здається, він вже й сам не проти змитися.

— Немає в мене більше тата, — гірко зітхає Дені. — Він нас покинув.

— Дені, біжи пограй сам, не чіпляйся до містера сусіда. І прошу, більше не кидай м'яча до нього у двір, бо наступного разу він його тобі вже не віддасть, — дарма я покликала сина. Нервую і не можу цього приховати. Сусід це чудово бачить, але чомусь не йде, навмисне так поставив ногу, щоб я не мала змоги зачинити двері. Бракувало щоб він тепер до нас перейнявся співчуттям. Хоча я не вірю, що такі парубки здатні на теплі почуття.

— Вибач, друже, але я правда не вмію грати в м'яч. І мене звуть Остін, — кидає наш сусід, продовжуючи хмуритися.

— То я тебе навчу! — Упевнено заявляє Дені і тягне його за собою, і Остін якогось біса йде разом із ним до нас на задній двір.

Ще не вистачало, щоб його побачила моя мама зі словами: «Треба ж, чоловік у нашому домі! Після цвілі —це шкідник номер два». Вона у мене не соромиться говорити, що думає і ніколи не підбирає висловів. Напевно, тому я виросла без батька, жоден шкідник не прижився.

Зазирнувши до вітальні та переконавшись, що мама задрімала в кріслі, тихенько причиняю двері та йду на кухню по домашній лимонад. Все-таки на вулиці досить спекотно, плюс активна гра з м'ячем швидко викличе спрагу. Мені доведеться теж вийти на подвір'я, не можу ж я залишити дитину з чужою людиною. Ось я й виходжу з тацею в руках. Ставлю її на столик у тіньочку та сідаю поряд на шезлонг, змушуючи себе спокійно дивитися на цю картину. На яку молода жінка після дворічного сексуального голодування не може спокійно дивитись у принципі. Адже сусід додумався зняти з себе футболку… на мою біду. І тепер я ЦЕ бачу зблизька, вже не через вікно. Не знаю, як їх, а мене спрага замучила миттєво. Наливаю собі з графина лимонаду і залпом випиваю цілу склянку.