Розділ 1

     Піііп… піііп… піііп... фуууть. Ці дивні звуки абсолютно не дають зосередитися на думці про гріхи, які треба підрахувати. Скільки ж я встигла назбирати їх за свої двадцять дев'ять років? Піііп… піііп... ну ось, знову збилася. Прийде до мене ангел, щоб провести довгим та темним коридором до плями світла, а я абсолютно не готова відзвітувати за скоєне яке було свідоме, а було і ненавмисне. Фуууть... та що у них за система така? Чи це тепер і на тому світі усе комп'ютеризовано. Піііп… піііп… піііп… ні це якісь слухові тортури, і світять мені ні хмарки з янголятками, а хороми трохи нижче, можна сказати що значно нижче. Навіть глибше і жаркіше, десь під ґрунтом, та з рогато-копитними помічниками. Поворушила пальцями ніг – добре. Боже, як добре, коли нічого не болить, не тягне і не чухається. Останній місяць, або рік, що ми знаходилися у піратів видався воістину не найлегший.

     Вибігаючи прекрасним осіннім ранком на роботу я й припустити не могла чим закінчиться моє, в принципі стабільне і трохи звичайне, життя. Під'їжджаючи до зупинки, виглянула у вікно маршрутки, а помітивши на асфальті краплі дощу, що швидко розпливалися по дорожньому покриттю, засмутилася:

― От як знала, що треба було парасольку брати, ― промовила напівпошепки. Моє мимрення розчула бабуся, що сидить поруч.

― Нічого, мила, сильно не намокнеш, встигнеш проскочити. Дощ тільки-но почався, ― добродушно промовила вона.

― Так, встигну, ― погодилася з милою, випадковою попутницею. Вийшла на своїй зупинці та накрила голову сумкою. Благо вона у мене не для панночок (мила і мініатюрна), а робоча, тому велика - превелика.

― Хто-хто в теремку живе? ― о, це наш охоронець Микола. Мабуть, помітив мене, хоча я і знаходжуся в умовному укритті.

― Це я, головбух хліб комбінату номер п'ять, ― відповіла на питання охорони голосом казкарки, що веде на місцевому каналі передачу для малечі.

― А головбух пустить бідного співробітника охорони до себе в теремок? — писклявим голосом питає Микола.

― Ні, ― демонстративно щулилася, даючи зрозуміти, що стояти нам під дощем не найприємніша його вигадка.

― А на побачення, співробітниця і незамінний працівник цього підприємства зі мною піде? ― нічого нібито не помітив Микола. А може й правду не помітив.

― Ні, ― ось реп'ях. У такому ось режимі переговорів-умовлянь доба через троє ми з ним співіснуємо вже близько місяця.

― Може в кафешку, морожена поїсти сходимо? ― продовжував наполягати чоловік.

― Ні, але дякую за пропозицію, ― сама ввічливість, попри дощ що продовжує неприємно накрапати.

― Діана, досить ламатися! Мужик я нормальний, тобі хто захочеш це може підтвердити, ― він нахилився заглядаючи під сумку, яку я так і продовжую тримати над головою.

― Микола, про те який ти класний мужик в курсі усі жінки комбінату починаючи від вісімнадцяти й аж до п'ятдесяти, ― зробила крок назад збільшивши відстань.

― Не всі, ти ось тільки начулася, ― посміхнувся і підморгнув.

― Повір, мені й цього з головою досить, ― обкреслила круг над головою, точніше спробувала це зробити над мокрою сумкою, демонструючи наскільки мені його вистачає. І порахувавши нашу розмову з Миколою закінченою, відсунувши його з дороги, піднялася на ґанок і пройшла до критого поста охорони. Відмітила час прибуття на роботу та неквапом стала підійматися сходами до свого кабінету. Але не судилось. На півдорозі мене окликнула Юленька, секретар нашого директора. Скажу вам, типова такий секретар і одягається вона специфічно. Груди округлі, розміру так третього, про що знають усі працівники нашого комбінату. Оскільки крізь прозору тканину, усіх без виключення блуз, відкривається відмінний огляд на природне. Глибокі декольте нарядів перестали дратувати начальство після того, як один інспектор з серйозної організації прийшовши до нас для перевірки. А замість того щоб штудіювати документи, очима обстежував наскільки добре бюст дівчини укладений в дорогий ліф. Серйозно, він у весь час витріщався у виріз блузи секретаря і напевно саме тому пропустив наші комбінації-махінації, яких в паперах було немало. Ми тряслися і пили валеріану, інспектор не зупиняючись обіймав Юлю, шепотів їй вульгарності й випустив з уваги те, що ми приховати не встигли. А чого приховувати, кожен знає, що в рідній державі де чиновники замість того щоб підтримувати бізнес оббирають, то діє лише одна схема:не вкрав ти, вкрали у тебе. Говорю як фахівець який знає систему зсередини. Щоб наш хлібозавод, продовжував жити, а не існувати, доводилося крутитися дзиґою не лише мені, а й усій нашій адміністрації.

Коли була ще зеленою студенткою, напросилася проходити практику на цей комбінат. Мені не відмовили та навіть стали виплачувати зарплату. Що теж було нонсенсом. Студентам старалися платити мінімум, чи взагалі такі як я працювали за відмітку по практику. Тобто безоплатно. Я плавно влилася в колектив як молодший помічник бухгалтера: принеси, подай, відвези, забери. Після того, як в руках опинився довгожданий диплом виганяти мене не стали, а вирішили довірити архів. Ну, тобто перебрати докази, що порочать "чесність" усієї нашої бухгалтерії. Сховище незабаром згоріло (жах та кошмар), через необережність сторожа дядьки Паші. Він, звичайно, не умисно (за премію, так би мовити), викинув недопалок в непризначеному для цього місці. На той момент легше було втратити дані з картотеки, чим прибрати усі недоробки й сліди ведення подвійної бухгалтерії. Важливі відомості ми скопіювали, перевівши їх в електронний формат, усе інше з'їло руде полум'я. Не даремно ж я увесь робочий рік у підвалі провела, нібито для формування документів по роках і в алфавітному порядку. Висновок людей пов'язаних з вогняною професією звучав безапеляційно: необережне поводження з вогнем. Комісія з трьох пожежників тих, що писали цей висновок, а також їх начальство, після підписання нашого протоколу, гуляли тиждень у відомому в місті ресторані. Контролювальні органи посумували, але на цьому, тимчасово, заспокоїлися. І напевно між собою вже придумали багатоходівку, домовившись чий хід буде наступний. Грізний начальник пожежної безпеки відлетів з молодою коханкою на острови, піщинки перераховувати, точно вам кажу. Ну а ми продовжили працювати в теплому і дружньому колі нашого колективу, у якого на усі випадки перевірок була чітка інструкція й алгоритм дій.