розділ 1. Шлях який веде додому

Перше березня. Машина вже звернула з траси та прямувала у села. Як помітила дівчина то більшість дітей та підлітків не люблять села, вона ж навпаки люблю села, а саме своє єдине. Кеікоку. Саме таку назву отримало селище яке розташувалося на ярах. Назва дивна та стала дуже рідною.

За вікном почали з'являтися перші будиночки, та якщо чесно, то вони їй зовсім не подобаються. Вони більше схожі на ті які неподалік міста, а дівчина не може жити в місті.

У навушниках змінилася музика, треба перекинути, бо вона зараз недоречна. На екрані блокування над музикою висвітились цифри 7:13. Їхати лишалося менше години.

Погода за вікном була похмура, ось на траві лежить сніг, а дерева також ним вкриті. В думках дівчини було лише те, як швидко розтане сніг. Їй зовсім не хотілося ходити в своїх чоботях по снігу, що тане, в перемішану з багном. Хоч трохи покращували настрій, думки про те, як скоро вона опиниться в Кейкоку й що скоро стане тепло і все навкруги почне квітнути. Й можливо тут їй стане хоч трохи краще.

***

Машина зупинилась та мотор не глушила. Годинник показував майже восьму. Чоловік вийшов з машини, дівчина слідом за ним. Він допоміг донести сумки та привітався з бабусею, вона з ним також та потім додала.

- ну все їдь вже, у вас і так багато справ.
- дякую що погодилась придивитися за нею. - додав він та поїхав.
- пішли в будинок, а то тут холодно.

І справді було холодніше ніж в місті, а це все внаслідок річки  та вітру.

- ну розказуй, рада що тут в школу підеш?
- так, а так то немає що розповідати. У місті снігу мало так і робити мені там немає що.
- ой, ну, а тут відчуваю будеш з ранку до ночі гуляти з Рурі.
- ну звісно.
- от і добре. Ти тоді йди там речі занеси та приходь їсти.
- добре.

В коридорі дівчина взяла свої три сумки та портфель і пішла до своєї кімнати. Повернувшись знову на кухню і побачивши як бабуся ставить чайник вона пройшла далі та опинившись в коморі у якій була лише драбина та пару закручених банок. Поклавши сумку й портфель дівчина полізла відкривати "двері" які були у стелі. 

Хоч це було горище та на ньому було тепло. Та влітку тут неможливо було бути, лише вночі. Часто було так що Хощі з Рурі лежали вночі та дивились у трикутне вікно через яке було видно зорі.

Кімната була досить комфортна що не дивно. Та зараз тут немає що робити, тож дівчина просто перевдягнулась та спустилася назад до кухні. Бабуся наливала у чашку кип'яток. Тільки но вона хотіла сісти на стілець, як на іншому помітила сірий комочок який я так сильно любила.

- мій хороший йди до мене! - кликала до себе дівчина.

Кіт зістрибнув зі стільця, та підвів свій погляд на руду дівчину

- він сумував за тобою, лазив до тебе на горище.

Вона підняла кота який поставив передній лапи дівчині на ноги, та поклала його собі на коліна. Кіт вмостився зручніше й заплющив очі.

***

14:10 ці цифри показував екран мобільного. Треба йти. Кинувши мобільник у кишеню дівчина вирушила до школи. Шлях до неї невеликий йти хвилин 10.

З літа, на перший погляд, тут нічого не змінилося. Все такі ж будинки. Хоча через те що на деревах немає листя то складався деякий дискомфорт і здається ,що чогось не вистачає, бо якось порожньо.

У шкільному подвір'ї пролунав дзвоник, а через декілька секунд шкільні двері відчинилися так учні ринули хвилею з них. Але рудоволосу цікавила на ту мить лише одна особа.

- Хощі! - Рурі налетіла на дівчину з міцними обіймами.
- я також рада тебе бачити Рурі.
- у мене є стільки що потрібно тобі розповісти ти навіть собі не уявляєш...
- не хвилюйся тепер у тебе є досить часу, щоб розповісти мені.
- ну тоді слухай...
Так вони вдвох під руку пішли додому. Зараз Хощі була впевнена - вона повернулася додому.