Експеримент 12:18

Потрібно якось описати власні відчуття, але наразі не знаходжу влучних синонімів до словосполучення «моє теперішнє життя».

Слово «Текст» засвітилося червоним, бо я граціозно натиснула Enter, не написавши й літери — лише заголовок. Насправді це і є той прямий синонім, який я шукала. Будь здорова, доцю. Вже вдруге чую, як вона чхає в такі моменти. Це може означати різні «червоні прапорці» — його слово, моє слово, звернене до нього чи до будь-кого іншого, наприклад, до психіатра. А може означати, що я просто трансформую розпач і безвихідь у звичайний текст. Та найважливіше і найболючіше — якщо це означає «біжи».

Я вже починаю розуміти, як влаштований цей сценарій: довести мене до нервового зриву, а потім «нагодувати» любов’ю та подарунками. Та я досягну того, чого прагну і через молитви, і через антидепресанти, і через творчі хвилі — спокійної реакції. А ще краще - волі.

Ми взяли гроші, відкладені на квартиру, щоб зробити мені волосся у стилі «космос». Делалін була права — це нічерта не змінило в мені. Але тепер приємніше курити електронку: відчуваю себе трохи більше головною героїнею, ніж раніше. Хоча Салл, швидше за все, більше її не купить. Та й добре. Нехай і надалі поводиться так — швидше відпущу емоційно. Стало дуже тепло від слів Марса: «Це з "50 днів до мого самогубства" чи якось так?». Людина, яку я так добре пам’ятаю, пам’ятає те, що важливо для мене. Це зігріває дужче за сонце. Згадала, як колись називала його «сонцем».

С*ка, треба стати стіною. На сьогоднішній вечір. І на все подальше життя. Творчість творчістю, романтика романтикою, але якщо я не стану стіною, то моя відповідь Марсу: «Я завжди мріяла стати Глорією», швидше за все, опиниться у списку «Здійснених бажань».

У мене більше немає слів. Я прощаюся. Тільки на сьогодні. Сподіваюся.

~ THE END ~