Аварія на дорозі долі

4

Розділ 4. 

Суботній ранок починається млявим сонячним променем та передчуттям непростого дня. Дрімаю, закопавшись носом у подушку, коли чоловік безшумно підходить і цілує у вухо. Сонно розплющую одне око, бо друге відкрити не під силу.

— Віра, ти обіцяла сьогодні поїхати до батьків, — чую крізь півсон його голос.

— Сходи з Бонею погуляй, — бурмочу осиплим від сну голосом. — А я поки що збиратися почну.

— Вже погуляв. Прокидайся, соня, — розриває гору, створену мною з ковдри, шукає мої пересохлі за ніч губи й цілує. — У тебе є година, мені треба з'їздити до господарського магазину за кахлем у ванну кімнату.

— Угу, — сонно цмокаю його у відповідь.

Він виходить зі спальні, а я перевертаюсь на інший бік і… знову засинаю. Собака з тихим бурчанням забирається під ліжко. Вона, як і я, любить поспати. Мене будить будильник, тягнуся рукою, щоб його вимкнути. Це мій милий завбачливо завів його, знаючи, що я буду досипати. Дав мені ще пів години сну. Солодко потягуюсь, скидаючи сонну дрімоту. Переповзаю через величезне ліжко. Босими ногами шукаючи тапки, наступаю на хвіст пухнастій маленькій. Вона скавчить і ховається трохи далі під ліжко від своєї господині-садистки. Взуваюсь і йду на кухню. Ставлю чайник, дістаю з холодильника йогурт і роблю бутерброди. Хвилин за п'ять прибігає сонна Боня. Згадую, що в мене на збори залишилося пів години, принагідно допиваючи чай із бутербродом, висипаю в миску корм собаці. Добре, що чоловік уже погуляв із нею. Після душа йду у спальню та, зітхнувши, підходжу до шафи. 

Візит до свекрухи — це завжди ретельно продумана дипломатична місія, де навіть одяг має значення. Якщо вдягнути щось занадто яскраве, вона обов'язково зітхне: «Ой, як виклично, зараз так не носять…», а якщо вдягнути щось просте й затишне: «Зовсім за собою не стежиш, бідний Валентин». У результаті мій вибір зупиняється на стриманому, але елегантному кашеміровому светрі молочного кольору та темно-синіх джинсах. Мінімалістичний макіяж, акуратна зачіска, легка крапля парфумів — мій «бойовий обладунок» готовий.

У прихожій гримлять ключі, та вже через мить до квартири заходить коханий, тримаючи в руках два важкі пакети з кахлем.

— Ну що, моя красуне, готова? — посміхається, ставлячи пакети в коридорі під стіну. — Мати телефонувала п'ять хвилин тому. Сказала, що перша партія її фірмових пирогів вже вистигає під рушником.

— Тільки не кажи, що вона знову напекла пирогів на цілу армію, — зауважую.

— Ти ж її знаєш. Вихідні без пирогів у її домі — це порушення законів фізики, — сміється і грайливо зазирає мені в очі. — Пиріг із вишнею, з капустою й, здається, з яблуками та корицею. Вони з татом чекають нас на терасі.

Вихід з дому зайняв лічені хвилини. Ми відводимо Боню до сусідів, які люб'язно погодилися пригледіти за нею до вечора, й нарешті сідаємо в машину.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше