Пролог

Весілля обіцяло бути ідеальним. Нічого дивного - ідеальне весілля для ідеальної пари. Єдиний син президента та голова ради директорів «Чилтерн Авіейшн» Лукас бере за дружину скромну Дебору Джеймсон, доньку викладача археології одного з вишів Чикаго.

Новина про цей союз довго не давала спокою всім світським левицям Штатів. Чарівний Лукас бере за дружину нічим не примітну доньку одного з повернутих на своїй роботі любителів старовини, гробниць та різноманітних артефактів. Таку собі просту дівчину, яка не має модельної зовнішності, лоску та багатства. Чим саме він керувався так і залишилося для всіх таємницею.

Та факт залишається фактом – єдиний син президента «Чилтерн Авіейшн» одружується з Деборою Джеймсон.

Приготування до весілля почалися за місяць до вибраної молодятами дати. В будинку Чилтернів почалися зміни. Було найнято до п’ятдесяти послужливих працівників, які прикрашали вітальню, переставляли меблі, облаштовували місце для музикантів.

У всі кінці Америки, як Північної, так і Південної розлетілися запрошення. В невеличкій церкві святої Барбари священник, за кожної слушної миті, повторював слова шлюбної церемонії, які майже кожен день промовляв ось вже майже тридцять років. В церкві ще раз оглянули орган, а юнак з пречудовим голосом, найнятий спеціально для цього випадку, вивчав репертуар «Благослови Господи».

Додалося роботи й модним салонам міста. Замовлення сипалися, як град по осені. Кожному запрошеному хотілося бути неповторним та незвичним саме в цей день. Жінки лише й крутилися в модних салонах та перукарнях, чим лише спустошували гаманці своїх чоловіків, двом з яких потрібно було пошити прекрасну сукню та шикарний костюмчик для діток, які мали нести фату нареченої. Шикарні сукні, прикрашені трояндами, очікували подружок нареченої. Сама сукня нареченої, то цілий витвір мистецтва, неймовірний шедевр з білосніжного атласу з величезною кількістю спідниць, оздоблених біленькими та рожевими трояндами. Вона висіла у невеликому будинку Джеймсонів. А поряд в коробці лежала фата, яку в день весілля планували прикрасити живими квітами. Ці квіти разом з букетом нареченої та кошиками для подружок вчасно завезуть до будинку нареченої.

Кондитерські фабрики приймали замовлення на всі можливі солодощі, які мали привести до будинку Чилтернів в день весілля.

Замовлення отримали й ресторани міста Вітрів. Наречені з батьками узгоджували страви, які планувалося подавати на столи. А шампанське вищого ґатунку вже очікувало свого часу в погрібі будинку багатого нареченого.

В автомийці вже всоте вимивали й без того бездоганно чистий білий лімузин – власність Джона Чилтерна. Саме на цьому автомобілі Лукас і Дебора мали дістатися до церкви святої Барбари.

Для них вже був облаштований величезний будинок з меблями та подарунками, які всі запрошені відправляли заздалегідь.

День весілля для нареченої почався з метушні, яку влаштувала Дебора. Вона дуже переймалася, що не встигне. Навколо неї бігало декілька професіоналів, які накладали макіяж, допомагали з сукнею та робили шикарну зачіску.

До кімнати зазирнула Сідні, яка вже була майже вдягнена. Вона оглянула зведену сестру прискіпливим поглядом й фиркнула:

- Ти не встигнеш!

- Все буде добре, - запевнила її перукар. – Без нареченої церемонію не почнуть!

- Ага! Очікуватиме наречений її. Як же? – крутнулася сестра біля дзеркала в підлогу. – Взагалі дивуюся, як тобі вдалося обкрутити Лукаса та змусити його одружитися. Для нас всіх це просто щось зі світу фентезі.  

- У тебе складка на сукні, - спокійно відповіла Дебі, не звертаючи уваги на докори та уколи сестри, до яких вже звикла за скільки років.

- Де? – Сідні знову закрутилася біля дзеркала. – Заздрю тобі, сестро! Тепер ти будеш, як вареник в маслі. Хоча б за нас не забувай!

- Я нікуди не зникаю, - не повертаючи голови, прошепотіла Дебі, оскільки їй саме наносили помаду на вуста. – А ви так і залишитеся моєю родиною…

- Ага! – Сідні підхопила кошик з квітами. – Знаю я такі випадки. Вийдеш заміж і запишаєшся. Навіть на свята запрошувати не станеш, не говорячи вже про вечірки та прийоми.

- Не городи дурні! – відрізала Дебора. – Ти можеш відвідувати наш з Лукасом будинок, коли забажаєш…

- Так, - у дверях з’явилася висока, худорлява мачуха, театрально сплеснувши в долоні. – Ти до цього часу не готова?

- Останні штрихи, - промовила візажист, наносячи макіяж.

- Прискортеся, - буркнула Софі. – Наречений вже у вітальні з букетом очікує.

- Йдемо!

Дебора підвелася зі стільця й востаннє оглянула себе в дзеркалі. Зараз вона була схожою на якусь голлівудську зірку. Такою красунею вона ніколи в житті не була. Що то професіонали попрацювали над її зовнішністю.

Лукас закляк на місці, коли побачив, яка вона красуня. Його очі, як завжди загорілися якимось дивним вогнем. Він лише шумно зглитнув, подаючи їй руку.

- Ти дуже гарна, Деб! – прошепотів, схопивши її долоні у свої. – Я кожного разу закохуюся в тебе все сильніше.      

Його слова викликали щасливу посмішку на її чарівному обличчі. Очі засяяли, а серце затріпотіло від щастя.

- Ти неймовірна! – прошепотів він, притягнувши її у свої міцні чоловічі обійми. – Весь Чикаго сьогодні заздритиме мені!

- Не прибідняйся! – прошепотіла Дебора. – Ти теж дуже гарний! Нічого, що мені вже кілька місяців заздрять всі представниці слабкої статі планети Земля? Тож один день побудеш в моїй шкурі…

- От за що я тебе кохаю, так це за гострий, ніби бритва, язичок, - прошепотів Лукас, обдавши її оголену шкіру шиї гарячим подихом. – Ти так неймовірно пахнеш! Я втрачаю лік часу, коли вдихаю твій аромат.

І як тут не закохатися? Як тримати оборону, коли бачиш в його очах таке захоплення? Коли від його слів в животі пурхають метелики? Коли від його обіймів серце ледь не вистрибує з грудей?

Йдучи під руку з татком між рядами, прикрашеними білосніжними трояндами, Дебора відчувала хвилювання. В цю хвилину їй дуже хотілося, щоб тут була її покійна мама. Та людина, яка любила її більше за всіх на світі. Та, хто розділив би сьогодні з нею не лише сум, а й радісні хвилини. Чогось Дебі на мить здалося, що в останню хвилину Лукас передумає та залишить її біля вівтаря. Та його очі, якими він дивився на наречену, краще будь-яких слів довели, що його наміри незмінні. Він бажає отримати її в дружини, так само як і вона його.