5.Режисерський пульт плейбоя (20:02, за три хвилини до зустрічі в архіві)

У кімнаті охорони на цокольному поверсі було прохолодно й темно. Хан Джі Вон сидів на краєчку стільця, витягнувши обпечені ноги вперед. Дія подвійної дози знеболювального та ментолової мазі нарешті вийшла на свій піковий режим: біль у стегнах перетворився на приємне, ледь відчутне оніміння. Він знову почувався королем Сеула.

Охоронець на зміні злякано застиг у кутку, коли Голова юридичного відділу без церемоній відсунув його від головного пульта управління і впевнено вперся руками в монітори.

— Так-так, де наш ліфт... — пробурмотів Джі Вон корейською, клацаючи мишкою.

На центральному екрані з’явилася чорно-біла камера з кабіни ліфта №4. Катерина Яворська їхала з пентхауса Генерального директора. Вона стояла абсолютно сама, тримаючи в руках теку з документами. Джі Вон наблизив зображення. Катруся нервово поправила своє суворе каре, обсмикнула жакет, а потім раптом підняла очі на дзеркало ліфта і... скорчила кумедну гримасу, передражнюючи його власну фірмову посмішку мачо.

«Ах ти ж львівська відьма, — Джі Вон таємно посміхнувся, відчуваючи, як серце пропустило удар. — Знущаєшся? Добре-добре, зараз подивимося, як ти заспіваєш».

Він швидко проаналізував картинку на моніторі. Катерина виглядала впевненою, але Джі Вон, як досвідчений юрист і психолог, помітив, як вона надто міцно стискає пальцями краї теки. Вона хвилювалася.

— Ідеально, — прошепотів Джі Вон, поправляючи піджак і перевіряючи, чи надійно сидить його дизайнерський годинник на зап'ясті. — Вона готується до бою. Значить, ми змінимо стратегію.

Джі Вон вирішив влаштувати їй психологічну атаку прямо на виході з ліфта. Він розрахував усе по секундах, наче шахову партію. Ліфт під'їжджав до підземного поверху.

— Охоронцю, вимкни основне світло у коридорі біля ліфта №4. Залиш тільки приглушену аварійну підсвітку підлоги. Нехай думає, що тут похмуро й небезпечно, — скомандував Джі Вон, застібаючи ґудзик піджака.

— Але, Голово Хан, регламент пана Чо... — заїкнувся бідний черговий.

— Я сам собі регламент! Вимикай!

На моніторі було видно, як ліфт зупинився. Джі Вон стрімкою, безшумною ходою хижака вийшов з кімнати охорони і попрямував до виходу з ліфтового холу.

Кабіна ліфта тихо здригнулася, і металеві двері розійшлися. Катерина зробила крок уперед і опинилася у напівтемному, довгому бетонному коридорі. Світло від підлоги кидало довгі, зловісні тіні на стіни. Вона миттєво зупинилася, міцніше притиснувши теку до грудей.

І саме в цей момент із тіні коридору, плавно і неймовірно ефектно, матеріалізувався Хан Джі Вон. Напівтемрява ідеально приховувала рожевий слід від ляпаса на його щоці, залишаючи лише гострі аристократичні вилиці. Його парфуми з нотками сандалу та прихованого ментолу миттєво заповнили простір. Він підійшов майже впритул, змусивши її зробити крок назад, прямо до стіни ліфта, і низьким, оксамитовим голосом промовив англійською:

— Ласкаво запрошую до мого лігва, пані Яворська. Тут, під землею, діють зовсім інші закони. Готові ризикнути?

Катерина затамувала подих. Його ефектний «підхід» змусив її серце шалено забитись, але вона вчасно згадала, що перед нею стоїть лиш роздутий корейський павич. Вона звузила свої карі очі, подивилася на його штани і тихо пробурмотіла українською:

— Господи, ну що за театральний крутихвіст... Йому б у дорамах грати, а не в судах виступати. Напустив туману, герой-коханець. Цікаво, мазь його вже відпустила, чи він так тихо говорить, бо йти боляче?

Джі Вон ледь не задихнувся від обурення, але втримав на обличчі ідеальну маску загадкового мачо. Гра в нічному архіві офіційно розпочалася.