18. Марта

Сходи на другий поверх здавалися мені п’єдесталом власного тріумфу. Кожен крок моїх підборів лунав чітко, ритмічно й беззаперечно.

Я відчувала неймовірне піднесення. Історія «Попелюшки навпаки» розгорталася просто ідеально. Зухвалий чоловік, що посмів мене поцілувати, тепер гарячково намагається замазати наслідки власної дурості. Моє поранене минулого вечора самолюбство нарешті отримало компенсацію. Усе стало на свої місця: він — невдаха-роботяга, а я — професіоналка, яка зараз візьме цей бізнес під свій жорсткий фінансовий контроль.

Піднявшись нагору, я потрапила в зовсім інший світ. Замість запаху бензину й розчинника тут пахло свіжозавареною кавою та якісними освіжувачами повітря. Пройшовши світлим коридором, я зупинилася біля напіввідчинених дверей приймальні.

За робочим столом сиділа симпатична молода дівчина й саме закінчувала розмову по мобільному телефону:

— Так, Іване Олеговичу, зрозуміла, — швидко говорила вона, щось занотовуючи на стікері. — Так, я все зроблю. До зв'язку.

Вона відклала телефон, підняла очі й, помітивши мене, миттєво розпливлася в привітній, щирій посмішці:

— Доброго ранку! Проходьте, будь ласка!

— Доброго ранку, — я зробила крок у кабінет, випроставши спину. — Я Марта Вишемірська. Прийшла на співбесіду до Івана Олеговича.

— Дуже приємно, Марто, а я Маша, секретарка. Це зі мною ви спілкувалися вчора. Іван Олегович тільки-но телефонував. У нього виникла форс-мажорна ситуація — терміново довелося виїхати з інспекцією до наших регіональних філіалів на кілька днів.

Я злегка зсунула брови. Не любила, коли робочі зустрічі зривалися в останній момент. Але Маша швидко продовжила:

— Проте він залишив чіткі вказівки щодо вас! Наказав мені ознайомитися з вашими документами, і якщо все відповідає дійсності — одразу оформлювати вас на випробувальний термін із фіксованим окладом у п'ятдесят тисяч гривень. Потім сума збільшиться вдвічі, плюс преміальні. Покажете резюме?

Дохід мене влаштовував, тож я мовчки дістала з теки свій акуратно сформований пакет документів і передала Маші. Дівчина швидко пробіглася очима по паперах, і вираз її обличчя змінився від ввічливого до щиро здивованого:

— Вау… Червоний диплом, міжнародні курси підвищення кваліфікації, такий досвід в аудиті… Марто, ви справжня знахідка! Іван Олегович буде в захваті. Ходімо, я покажу ваше робоче місце.

Вона провела мене в сусідній кабінет. Він був просторим, світлим, із великим вікном та сучасними меблями. Зручний стіл, ергономічне крісло — умови здавалися більш ніж гідними для СТО.

— Ось, це ваш кабінет, — Маша поклала на стіл аркуш із записами. — Тут паролі від робочого комп'ютера та бухгалтерської програми. Обживайтеся! А я зараз принесу первинні документи.

Поки я вмикала комп'ютер і оглядала кабінет, двері знову відчинилися. Увійшла Маша, тримаючи в руках величезний, просто гігантський стос папок, з яких випадали якісь чеки, накладні та роздруківки. Вона ледве донесла цей хаос до мого столу й з полегшенням скинула його поруч із монітором.

— Ось… Це те, що потрібно розгребти в першу чергу, — ніяково мовила вона, витираючи чоло.

Я шоковано подивилася на цей паперовий Еверест і розкрила кілька папок. Документи були переплутані, дати не збігалися, деякі папери були заплямовані кавою. Для моєї педантичної натури це був справжній кошмар.

— Машо… вибачте, але як взагалі можна було довести фінансову документацію до такого стану? — запитала я, намагаючись стримати професійний розпач. — Тут же суцільний безлад!

Маша важко зітхнула й присіла на краєчок стільця:

— Ой, Марто, навіть не питайте… Раніше цим займався Петро Васильович, але він два місяці тому пішов служити в ЗСУ. А потім Іван Олегович намагався брати помічниць… Але це був повний провал.

— Чому? — я склала руки на грудях.

— Та тому що ті дівчата приходили сюди не працювати! — розмахнула руками Маша. — Вони бачили, що бізнес успішний, сам директор молодий, красивий, статний, та ще й неодружений… І замість того, щоб зводити дебет із кредитом, вони цілими днями думали тільки про те, як оженити його на собі! Вигадували приводи, щоб зайти в його кабінет, приносили каву, загравали… Одна взагалі таке витворила, що згадувати страшно! В результаті цифри провисли, а дівчат довелося звільняти з вовчим квитком.

Я тихо, іронічно посміхнулася.

Типово. Черговий заможний бос-бабій, який оточив себе легковажними дівчатами й дозволив перетворити власний бізнес на ярмарок наречених. Що ж, Іване Олеговичу, хто б ти не був, коли ти повернешся зі свого «відрядження», на тебе чекає величезний сюрприз. По-перше, я розгребу цей фінансовий хаос і витягну на світло всі твої проблеми, а по-друге — я перша, хто здасть тобі твого автомеханіка-ескортника, який потайки від тебе фарбує чужі автівки.

— Ну що ж, — я рішуче зняла піджак, залишившись у строгій блузі, й поправила окуляри. — Одружувати вашого директора на собі я точно не збираюся. Я прийшла сюди працювати. І розпочну наводити порядок прямо зараз.

Наступні три години пролетіли для мене як одна мить. Я повністю занурилася в роботу: систематизувала накладні за датами, виписувала розбіжності та потроху формувала структуру того первісного хаосу, який мені залишили у спадок. У кабінеті панувала тиша, яку порушувало лише ритмічне клацання клавіатури та шелест паперів.

Двері тихо рипнули, і до кабінету зазирнула Маша. У руках вона тримала дві пластикові теки — одну суворого чорного кольору, а іншу — яскраву, червону.

— Марто, я на хвилинку, — привітно усміхнулася секретарка, підходячи до мого столу й акуратно викладаючи папки прямо поверх розсортованих накладних.

Я відкинулася на спинку крісла й з легким здивуванням глянула на нове «поповнення»:

— А це що?

Маша поклала долоню на чорну теку:

— Це — офіційна частина. Тут твоя посадова інструкція, техніка безпеки, інструкція з пожежної безпеки, статутні документи та основна інформація про фірму. Ознайомся і постав підписи, де галочки.