Ніжний ранок

Як приємно прокинутися у своєму ліжку від ніжного дотику сонячного промінчика. Навіть не розплющуючи очей, Оксі зрозуміла, що Сола про неї подбала: включила функцію вікна, і  панелі біля ліжка відкрились, кімната наповнилась вишуканим ароматом весняних квітів. А у вухах лящав пташиний щебіт. «Ці не дадуть поспати…»

Так не хотілося розплющувати очі. Спасибі Баольбі, він дав їм усім трьом від імені КННЕ три вихідних. І Оксі згадала, як учора у неї вдома, у зоні відпочинку, вони святкували повернення.

Сола: За показниками, ти вже прокинулась. Розплющуй очі!

- Соло, ти не людина і не розумієш, який це кайф, ось так валятися із заплющеними очима.

Сола: Це нераціональне використання часу.

- Цікаво, а вчорашнє свято у саду – це теж нераціонально?

Сола:  Ти довгий час перебувала у стані стресу та відчувала почуття страху. Це негативно вплинуло на стан здоров'я. Док (так Оксі, а за нею і Сола називали домашню медичну лабораторію) зафіксував порушення роботи як нервової системи, так і уповільнення багатьох життєво важливих процесів у твоєму організмі.

- Ось бачиш, я, виявляється, хвора. І мені треба полежати.

Сола: Ти не хвора. Показання твого організму з вечора покращалися. Ти вчора багато сміялася, і організм викинув багато катехоламінів, що підвищують працездатність, а також енкефалінів та ендорфінів – так званих «гормонів щастя». Заміну "стресових" гормонів на гормони "щастя" медики називають "біохімічною бурею".

- Ну, бачиш, я вчора пережила біохімічну бурю, і мені треба полежати, заспокоїтися.

Оксі давно б уже встала, але їй цікаво було посперечатись із Солою. А ще їй хотілося підвестися тільки тому, що вона так захотіла, а не тому, що Сола змусила. Ситуація їй нагадала мамині сцени у дитинстві. Оксі посміхнулася. Вловила себе на посмішці і спитала у Соли:

- Я там нову бурю не викликала своєю посмішкою?

Сола промовчала. До неї, мабуть, дійшло, що це жарт.

«Ну, та гаразд, полежу в тиші… Які чоловіки вчора були милі та уважні. Усі їй догоджали. І Нік, і Мішель, і Баольба ... Навіть Блек був якийсь не такий».

Вона пригадала картини вчорашньої вечірки.  Блек, лежачи у шезлонзі, нахвалював червоне вино Мішеля, той привіз його від батьків із регіону Божоле. Втішений похвалами Мішель цього вечора за очі називав його зменшувально-лагідно Артабанчиком.

/ПРИМІТКА: Артабанчик - від фр. Artaban – сатана/

 Оксі щоразу реготала до сліз, тому що у вимові Мішеля, коли він проковтував "р", це звучало не «Артабанчик», а скоріше - "Ах, Кабанчик!", що точніше підходило до кругленької фігури і червоної пики Блека.

Оксі здалося, що Блек реально отримував задоволення і від компанії, і від вина, і від теплого, затишного вечора.

«Якось ми всі не можемо розглянути в ньому людину... за цією мішурою чиновника. Може, він і не така уже й сволота?»

А потім знову пригадала Ніка. Коли всі розійшлися, вони лишилися вдвох. Він приніс із котеджу плед, прикрив її. А сам усе поприбирав. Потім сів біля неї, і вони дивилися на зоряне небо. Оксі не хотілося йти до котеджу, вона запропонувала заночувати в саду. Тоді Нік притяг ще один великий шезлонг, поставив поряд і ліг. Він швидко заснув. А Оксі дивилася на зірки, і спати не хотілося. Дівчина посміхнулася своїм вчорашнім спогадам. "Ну, ось, Сола мені пояснила, чому мені не спалося - через біохімічну бурю!"

- А як я опинилася в ліжку?

Сола: Зранку був невеликий дощ. Нік переніс тебе до спальні. Нарвав великий букет квітів. Поцілував. Викликав а-план і відлетів.

- Соло, а що це ти зі мною, як робот, розмовляєш?

Сола: нагадую, що Оксі не подобається, коли я підключаю функцію «Почуття»

- Мені якраз подобається. Це тобі, на мій подив, не подобається, коли я з тобою жартую. Ти ображаєшся на жарти? Ти їх не розумієш?

Сола не відповідала.

"Щось з моєю старенькою не так", - подумала дівчина. ШІ «Солу» вона часто називала «старенькою» через те, що ця система була змонтована разом із котеджем багато років тому. Система виконувала всі функції, розмовляла невимушено. Але це була дешева акустична система.  А в багатьох котеджах вчених категорії С були вже біороботи, або віртуальна обслуга  із почуттям гумору та багатьма естетичними талантами: складали ікебани, писали картини, співали і, якщо хочете, танцювали, грали у шахи… намагалися урізноманітнити дозвілля господарів. Оксі влаштовував цей застарілий варіант, не хотіла , щоб «хтось» чи «щось» тут вешталось по дому, напружувало тільки те, що Сола вочевидь навчилася ображатись на жарти дівчини.

Але коли Сола подала їй на сніданок улюблений чорничний пудинг, Оксі розтанула.

- Дякую, Соло! Ти дуже до мене уважна.

Сола: Сола не просто виконує функції. Сола любить Оксі.

Виделка зависла над пудингом. Це було неочікувано.

«Ага, «старенька» знову включила функцію «Почуття»,- зазначила про себе Оксі і налягла на свої улюблені ласощі. Вазу з квітами вона поставила на стіл. І хоча аромат був сильний, і навіть паморочилася від нього голова, вона терпіла. Квіти ж від Ніка.

Поснідавши, Оксі спіймала себе на думці, що справді розслабилася цього ранку і пропустила заняття в спортзалі. Вирішила компенсувати це заняттями з віртуальним тренером у басейні. Вона до викрадення почала навчатися новому стилю плавання сайклу, особливо ефективному на морі чи океані. Фішка полягала в тому, що плавець викидав обидві руки вперед і при цьому тілом провертався на 360 градусів. Це так незвично. А під час шторму на морі ще й  безпечно, якщо навчитися вчасно повертатися до хвилі потилицею. Крім того, так найповніше відчуваєш воду та свою силу.

Оксі підійшла до басейну.

Сола: Тренер?

Справа в тому, що зовнішній вигляд тренера можна було замовляти у Соли. Найчастіше Оксі підходила до цього питання стандартно: раз це плавання, замовляла відомих плавців. Але одного разу хотіла пожартувати над Солою і брякнула: «Чеширський кіт». Це був улюблений персонаж дитинства. Все б нічого. Але коли той плив разом з нею паралельною доріжкою і повертав до неї свою морду з незрівнянною «чеширською  посмішкою», Оксі починала сміятися і захлинатися. Спостерігаючи за її життєвими показниками, Сола нервувала і, зрештою, кота відключила.