Глава 61. Астрід

Тихий вечір м'яко огортає наші сімейні покої, повільно відрізаючи величезний палац із його нескінченними холодними коридорами, гучними лункими залами та суворим етикетом від нашого маленького затишного світу. За високими вікнами, задрапованими важким оксамитом, згасають останні пурпурові відблиски заходу. У каміні стиха потріскують сухі дубові дрова, розливаючи по кімнаті м'яке золотаве тепло й тонкий, спокійний аромат сушеної лаванди, шавлії та свіжого бджолиного воску.

На м'якому вельветовому кріслі глибокого смарагдового кольору, розташованому просто біля мого робочого столу та сяючої полірованою бронзою швейної машинки, згорнувся калачиком і тихо муркоче вгодований палацовий кіт. Його густа шерсть відбиває відблиски вогню з каміна. Він важко, сито зітхає уві сні, ліниво потягує пухнасті лапи й абсолютно розслаблено мружиться, насолоджуючись теплотою нашого сімейного гнізда та повним спокоєм, що панує навколо.

За кілька кроків від мене, на широкому м'якому дивані з безліччю вишитих подушок, сидить Джеймс. Наш дворічний син, абсолютно виснажений після насиченого пригодами дня й чергового енергійного забігу палацовими галереями, сопе на руках у батька. Дрібні світлі кучері хлопчика безладно розсипалися по плечу короля, а крихітні, теплі пальчики міцно схопилися за комір його м'якої хатньої сорочки.

Джеймс обережно притискає сина до своїх широких грудей, бережно погойдуючи його в такт власному рівному диханню, і не зводить із малюка закоханого, безмежно ніжного погляду. У ці хвилини в ньому немає ні краплі суворості великого імператора чи непохитності грізного воїна — лише спокій, безмежна теплота та глибока батьківська гордість. Його сильні пальці м'яко перебирають шовковисте волосся малюка, перевіряючи, чи той добре вкритий легким пледом.

Я сиджу біля настільної лампи під теплим абажуром і роблю останні штрихи на маленькому дитячому костюмчику з м'якого волошкового оксамиту. Моя срібна голка з легким, ледь чутним шелестом пробиває щільну тканину, залишаючи на комірці акуратний, майже непомітний стібок із захисним магічним візерунком. Кожен шов тут зроблений із любов'ю та вкладеною душею, кожен вишитий золотою ниткою елемент — із турботою про нашого хлопчика, щоб жодне лихе слово чи заздрісний погляд не торкнулися його чистої душі.

Я відкладаю голку в бік, розправляю на колінах крихітну одежину й завмираю, переводячи погляд із пухнастого кота на Джеймса та нашого сплячого сина.

У цю мить у моїй душі розливається дивовижне, всеохопне відчуття абсолютного спокою й повноти. Я згадую той день, коли вперше ступила на поріг цього палацу — налякана, сповнена недовіри, зі стиснутими кулаками й готова до останнього боротися за кожен ковток своєї свободи. Колись мені здавалося, що доведеться обирати між власним покликанням і високим титулом, між улюбленим ремеслом і важким королівським обов'язком.

Але тепер, дивлячись на свою родину, на ці теплі стіни та сяючу нитку в моїх руках, я нарешті виразно розумію: я відкрила не просто «Королівське Ательє» й не просто здобула корону. Я викроїла та зшила своє власне, ідеальне життя — за власними лекалами, на власних умовах і за правилами власного люблячого серця.

— Про що ти думаєш, моя королево? — тихо шепоче Джеймс, помічаючи мій задумливий, сяючий погляд, і його вуста розпливаються в м'якій посмішці.

— Про те, що мій кошик щастя сьогодні повний вщерть, — посміхаюся я, відкладаючи шиття на край столу й підходячи до найдорожчих людей у світі, аби обійняти їх за плечі й розділити цей незабутній вечір натхнення, спокою й любові.