Глава 16. Джеймс

Гудіння палацу після закінчення балу нагадує шум розбурханого океану. Навіть через зачинені важкі двері мого кабінету до мене доходять відголоси цієї ночі: шепіт у коридорах, захоплені вигуки дам та гарячкові суперечки лордів.

Ніч вже добігає кінця, але в моєму кабінеті палахкотить вогонь у каміні, а свічки згоріли майже дотла. Я стою біля вікна, відкинувши важкий парадний камзол, і дивлюся на замковий двір. У моїй голові досі лунають звуки вальсу, а на талії я досі фізично відчуваю тепло її тіла та шовкову гладкість золотої сукні.

— Це не просто вибрик, Ваша Величносте! Це державний злочин! Образа королівської гідності! — лорд Гідеон буквально розбризкує слину від люті, крокуючи туди-сюди по моєму перському килиму. Його сиві вуса здригаються від кожного видиху. — Вона використала коштовності корони! Вона одягла фрейлін у божевільні шматки тканини й зламала столітні традиції нашого двору! Якщо ми не покараємо маркізу Астрід прямо зараз, завтра кожна маркіза в країні вирішить, що може плювати на ваші накази!

Я повільно повертаюся до канцлера. Мій погляд важкий і непроникний, але всередині мене вирує зовсім не той вогонь, про який думає Гідеон.

— Покарати? — тихо запитую я, примруживши очі. — І як саме ви пропонуєте її покарати, Гідеоне? Кинути до вежі? Відправити назад до батька?

— Позбавити титулу! Заборонити виходити з покоїв до самого весілля! Вона повинна публічно попросити вибачення за цей фарс! — вимагає канцлер, тицяючи пальцем у повітря.

— Ви справді такий сліпий, Гідеоне, чи просто засліплені власною формою етикету? — мій голос звучить крижано рівно, змушуючи канцлера застигти на місці. — Подивіться на донесення таємної канцелярії, які Магнус поклав мені на стіл десять хвилин тому.

Я підходжу до столу й зневажливо штовхаю пальцем стос свіжих записок:

— Усі дами вищого світу зараз обговорюють не «порушення протоколу», а неймовірний крій суконь фрейлін. Молоді лорди билися за право потанцювати з Розалією та Сесилією. Іноземні посли в один голос стверджують, що наша майбутня королева — найвеличніша й найстильніша жінка континенту, а наш двір відтепер є законодавцем моди. Вона не просто зламала правила. Вона змусила весь двір закохатися в неї за одну-єдину ніч.

Гідеон відкриває рот, але не знаходить жодного слова.

— Астрід — не просто норовлива дівчина з голою сміливістю, — продовжую я, і в моєму голосі виривається неприховане, палюче захоплення, яке я більше не в змозі ховати. — Вона — геніальний, бісів стратег. Вона залучила до свого підпілля моїх же людей, перетворила наглядових фрейлін на своїх найвідданіших союзниць і вивела їх на бал як свій особистий авангард. Вона обвела нас довкола пальця так витончено, що будь-яке наше покарання зараз виглядатиме як слабкість і заздрість з боку корони.

Канцлер важко ковтає повітря, його обличчя блідне:

— Але... Ваша Величносте... Ви ж не збираєтеся залишити це просто так?

— Залиште нас, Гідеоне, — відрізаю я, не залишаючи місця для суперечок. — Я розберуся з маркізою особисто. Без вашого етикету й без свідків.

Канцлер змушений підкоритися. Він низько схиляє голову і, тихо бурмочучи під ніс, виходить із кабінету, зачиняючи за собою важкі дубові двері.

У кімнаті западає тиша.

Я роблю глибокий вдих і повертаюся до Магнуса, який увесь цей час мовчки стояв у тіні біля каміна.

— Вона у своїх покоях? — запитую я.

— Ні, Ваша Величносте, — Магнус ледь помітно посміхається. — Мої люди доповідають, що маркіза Астрід зараз на балконі Західної вежі. Дивиться на світанок. Вона навіть не змінила сукню.

Мій пульс прискорюється. Моє его досі прагне показати їй, хто керує цією державою, але моє серце... серце калатає від шаленого бажання знову опинитися поруч із цією неймовірною, небезпечною жінкою.

— Накажи варті не підпускати нікого до Західної вежі, — карбую я, поправляючи білосніжну сорочку й рушаючи до виходу. — Наш місяць гри закінчився раніше, ніж я планував. Час поговорити з моєю нареченою по-справжньому.