Глава 2. Джеймс

Важкий дубовий стіл Малої ради здається мені сьогодні плахою, на яку мої ж радники намагаються силоміць покласти мою свободу. Я підпираю кулаком підборіддя, розглядаючи розгорнуту мапу королівства, і з усіх сил намагаюся не виказати дикого роздратування, що закипає в жилах. Вони розмовляють уже другу годину, і кожне їхнє слово б'є мені по нервах.

— Ваша Величносте, це питання не вашого особистого вибору, а виживання династії! — голос лорда Гідеона, нашого суворого канцлера, звучить сухо і безапеляційно. Він гучно стукає пальцем по стосу паперів. — Трон потребує стабільності, а влада корони має бути беззаперечною. Шлюб із маркізою Астрід, дочкою герцога Бріана — єдиний спосіб уникнути розколу. Вона найбажаніша наречена, її батько контролює підступи до столиці. Ми мусимо породичатися з цим родом, щоб ваша влада була сильнішою.

Я переводжу погляд на вікно, за яким шумить столиця. Держава. Обов'язок. Корона. Навколо цих слів крутиться все моє життя з дня коронації.

— Канцлер правий, Джеймсе, — тихо втручається граф Магнус, голова таємної канцелярії. Його проникливий, хитрий погляд буквально сканує моє обличчя. — Мої люди доповідають, що герцог Бріан стає небезпечним. Його вплив серед лордів росте щодня. Цей шлюб — не просто союз, це золоті кайдани. Найкращий спосіб тримати амбітного герцога під контролем — зробити його дочку заручницею твого палацу. Звісно, під соусом королівського весілля.

— Ох, золото, знову золото! — бідкається барон Саймон, наш молодший радник і скарбник, хапаючись за голову. — Ви уявляєте, які це витрати на майбутнє весілля? Оренда карет, прийоми, підготовка палацу для дворянства... Скарбниця королівства не гумова! А сукні для майбутньої королеви? Вони ж коштуватимуть цілий статок!

Я заплющую очі, відчуваючи, як пульсує кров у скронях. Вони ділять мене, мов шматок пирога на ярмарку. Мені всього двадцять сім років. Занадто молодий для цієї корони, яка зараз здається вагою в кілька тонн. Вона впала на мої плечі занадто рано і раптово — лише рік тому, коли проклята болотна лихоманка за лічені тижні забрала життя і мого батька-короля, і матері. Королівський палац спорожнів, лишивши мене в абсолютній, дзвінкій самотності. Батьки пішли, не встигнувши до кінця підготувати мене до цієї ролі, і мені довелося вчитися бути залізним монархом на ходу. Стати жорстоким раніше, ніж я встиг оплакати найрідніших.

Я залишився один на один із цими палацовими вовками. Кожен із радників бачить у моїй молодості лише слабкість, можливість підімняти під себе недосвідченого короля. Саме тому я сховався за маскою холодності й суворих протоколів. Це не просто правила — це мій єдиний щит. Якщо я виявлю бодай краплю м'якості, вони розірвуть мене і розтягнуть королівство по шматочках.

І найгірше — я чудово знаю, кого мені нав'язують. Маркіза Астрід. Знана красуня, майстриня, про чию побутову магію та витончені сукні шепочуться на кожному балу. Але разом із цим до мене доходили чутки про її нестерпний, гордий і бунтівний норов. Вона не визнає авторитетів, робить що заманеться і явно не прагне палацового життя.

Мені потрібна спокійна, покірна королева, яка буде мовчки посміхатися поруч зі мною, виконувати протокол і не створювати зайвих проблем. Останнє, чого я хочу — це бачити поруч розпещену, норовливу ляльку, яка влаштовуватиме істерики через кожне моє слово і перетворить моє життя на домашню війну. Я взагалі не в захваті від цієї ідеї.

Я розплющую очі й обводжу радників важким, крижаним поглядом. У кабінеті миттєво западає тиша. Навть Саймон замовкає на півслові, ховаючи очі в свої розрахунки.

— Ви пропонуєте мені впустити в палац джерело хаосу? — мій голос звучить тихіше за шелест паперу, але в ньому виразно чути сталь. — Король не повинен підлаштовуватися під примхи опозиційних герцогів.

— Це заради держави, Сину, — тихо, але твердо додає Гідеон, використовуючи свій останній, найбільш заборонений козир. — Сильна влада корони — понад усе.

Держава. Магічні щити на кордонах, тисячі життів моїх підданих, які залежать від стабільності на троні. Мій особистий комфорт нічого не вартий порівняно з цим. Це мій хрест, і я мушу його нести.

Я глибоко зітхаю, ховаючи своє роздратування і протест якомога глибше — туди, де ніхто й ніколи їх не побачить.

— Добре, — відрізаю я, підводячись із крісла. Радники полегшено видихають, перезираючись між собою. — Готуйте шлюбний договір. Нехай герцог Бріан привозить свою дочку в палац. Вони хотіли, щоб ми прожили місяць разом перед весіллям? Хай буде так. Побачимо, що це за знана красуня.

Я підхожу до вікна і стискаю пальцями підвіконня.

— Але передайте герцогу: якщо його маркіза спробує продемонструвати мені свій славнозвісний норов, я швидко навчу її палацової дисципліни. У моєму домі вона підкориться моїм правилам. Без жодних винятків.