Глава 3

Напруга від переляку вмить покидає тендітне тіло чужинця, проте швидко змінюється стидливим перекошенням. Він скручується та невпевнено лопоче.

- Ой, та годі вам. Нічого страшного. До того ж, ми й самі до останньої миті не планували.

- Та як же так — зустрічати кума без постеленої скатертини? Так не заведено!

Бідолаха у відчаю намагається придумати відповідь, але їхню розмову перериває гулкий стукіт в заслону.

- Все закінчилося, відчиняйте.

Під непорушне споглядання астронома, кігтиста лапа обережно перебирає повіддя бронзової тарілки та різким рухом вибиває її назовні, до цупких пальців Діра. Той відкидає щита і впускає трохи світла у вузьку печеру. Присутність Феба дозволяє розгледіти високу сутулу фігуру косматої чортихи, яка смішно коливається на шляху до новоприбулого. Позаду воїтеля жахливі скручені силуети витягають шматки тіл з проходу. Звідти лунає сухий хруст і вологе різання, діловите розподілення та голодне чавкання. Кімвр знімає шолом і обіймається з господинею. Вона трусить пальцем перед носом ветерана.

- Ну і нащо ти їх побудив, лишенько? На цілих два тижні раніше!

Перш той встигає відповісти, Астроном піддивляється на астролябії сьогоднішню дату, майстерно додає чотирнадцять днів останнього місяця до одинадцяти та питає:

- Заждіть. Нащо ви збиралися пробуджувати чортів в день народження пророка Мітри, та ще й під час малих Діонісій?

Жінка спочатку поправляє червоне намисто на білій вишиванці, потім розшитий перлинами і золотими фігурками очіпок, потрясає тонкою борідкою і лиш потім повчає:

- Та ні ж бо, пане. У день зимового сонцестояння відроджується Велес, а на час холодів наступає Бісова доба. Цей порядок у нас тягнеться вже тисячі років.

Дір нарешті збирається з духом і каже:

- Пробач, кума. То випадково вийшло. Тим не менш, хоча б м’яса я вам на рік притяг. Попросив тільки твоїх малих полишити двох агнців.

- Ох, та бог з ним м’ясом, сонечко моє. Біси й чорти ж з розуму посходять від нудьги до початку своєї варти. От чим мені їх тут розважати?

У бесіду знову лізе астроном:

- Варти? Про що ви?

Жінка поблажливо і жахливо усміхається та ніжно роз’яснює:

- Служби за Велесовим договором. Хто ж ще, по-твоєму, взимку стерегтиме священні місця і ваші поселення та на нічних потвор полювати стане, аби ті до весни не надто плодилися? Ніжненьки люди навіть носа з хатин в таку пору не сунуть. Не мандрують, не торгують, навіть не воюють, куди їм вже полювати на відлуння епохи невиразного жаху. Загальновідомих речей не відаєш, їй богу, ніби з неба звалився!

Дір гогоче та важко гатить долоню підзахисного у плече, той аж просів.

- Ой, та цей парубок з неба може й не звалився, але вже точно забагато туди дивився. Так, астрономе?

Той вже зняв сукню та натягує ріднесенький ковпак на заплутані коси.

- Безсумнівно.

- Астронооом? Ой, як цікаво! Божечки, що ж це я таких поважних людей на порозі тримаю? Проходьте, гості дорогі!

Господиня пірнає у вузьку хтонічну горлянку та пазуристою лапою манить захожих за собою. Трохи нижче прибулець зі сходу знаходить підвішену у проході дублену буйволову шкуру, а за нею — величезну підземну залу. Нутрощі затишної хати грайливо переливаються м’яким світлом від обережної грубниці посередині — на ній булькає мідний котел, поруч з яким ґаздиня ставить шкварчати пательню. Найбільшу частину насичених древністю хоромів займають величезне солом’яне ліжко і тонкий протяжний стіл, ще золотистий портрет Юстиніана на пів стіни та декілька значно скромніших шаф поруч. 

Біля входу розташована невеличка кухня з величезною округлою стільницею, прилеглим спуском у погреби та щедро набитими в стіну дерев’яними поличками. Дальній кут кімнати слугує місцем відпочинку — там недбало розкинулися кілька перин, крісел та прекрасна фреска в стіні. На ній гість бачить зображення зі знайомим мотивом, де охоплений блискавками суворий та величний чоловік вражає з небес звивчастого дракона, народженого із сурогатної маси найглибших земних надр і джерел. Від неочікуваного нагадування про дім та загиблу родину у астронома болісно стискається серце. Він каже:

- Не думав, що й тут відоме протистояння Індри з Врітрою.

Дір посміхається і каже:

- На моїй батьківщині були би впевнені, що це Тор та Йормунґанд.

Господиня розправляє вишитий червоними маками і ніжно-фіолетовими барвінками фартух та складає косматі руки на хвилястих боках, навіть притупцює копитцем.

- Так, а ну тихо! Взагалі-то це протистояння небесного тирана Перуна та нашого милосердного Велеса. Хоча візантійці стверджують, ніби то Зевс та Тифон, а друзі з далеких земель неодноразово казали щось, схоже лайку — Тешуб та Уллікуммі, а ще Мардук і Тіамат.

Вона посміхається та оголює шість рядів довжезних й гострих ікол, недбало зрощених у різні боки.

- Ви чули жарт про дурня, який переплутав матір океанічного хаосу з рибиною?

Тон велета ховає зуби чортихи назад за показово надуті губи.

- Кума, нам ніколи жартувати. За моїм товаришем полюють, треба вшиватися. Де хазяїн, ще не пішов на роботу?

- Він ще у хліву, приглядає за бісенятами. Милі поросятка все впевненіше обростають хитрістю по мірі ожиріння. Ще трошки, і можна буде підміняти їх на вередливих діток.

Дір киває. Він бере смолоскипа з купки біля входу, підпалює його від кострища та мандрує до химерного переходу у іншу залу. Чортиха округлює жовті блюдця на обличчі та питає у гостя:

- Скажіть, пане астроном, чи не впадали вам у око виводки космічних левіафанів?

Спогади про небажану картину переходять з голови до тремтливих рук астронома.

- Тільки відблиски, й то лише кілька разів.

Вона відсахується.

- Як? Хіба найменші з них не переважають у розмірі наш світ?

Він посміхається і заспокоює бідну жінку.

- Ні-ні, це правда. Проте ті створіння із текучого газу ширяють найщільнішими скупченнями туманів та чорнот космічного океану, тому їх дуже важко захопити телескопом.