Глава 1

Замість стежок, задвірками припортових районів наввипередки стеляться ранок та світанок. Холодна імла рідко сочиться та обмирає блискучими краплями роси на ядуче зелених кущах і гілках. Вологе повітря милосердно зціджує сопух закислого поту і алкоголю — одне із багатьох свідчень масштабності нічного дійства.

Залишки гуляк розходяться по суднах та хатах, під шумні викрики компаній найбільш витривалих п’яничок на лавах та тьмяні відблиски хижих очей з тіней. Із масного каламуття мутних фактів важко виділити конкретну подію чи намір, хіба добровільно прикутого до Х-подібного хреста ченця. Він мерзенно волає ламким голоском храмовий мотив, хоча б нарізає ту пісню блаженними паузами. Ніби нещодавно загострений ніж занурюється у найніжніше свиняче м’ясо, в пошуках найкращої порції для чемпіона:

«І прийшов до гирла Борисфенового, і звідти пішов по Борисфен горі,

І за призначенням божим прийшов, і став під горами на березі,

І, вставши зранку, рече своїм учням, що були з ним:

«Як на горах цих засяє благодать божа,

І має бути городище велике,

І багато церков бог зведе.»,

І зійшов на гори ці,

І благословив їх.»

Нечисленні сонячні промені ослаблені відсутністю конкуренції. Світлові мацаки неприродно ліниво повзуть по щільному сірому вбранні неба та по густих зелених кронах соснового бору, потім крадуться старанно пофарбованими стінами і стріхами віддалених домівок. Велика їх частка звично притягається до розсипу яскравих зірочок, обманута майстерно підробленою формою золотих прикрас на довгому оксамитовому ковпаку.

Чоловік проводить рукою по головному убору, різко обертається та натикається поглядом на купку кінцівок і тулубів. Тяглистий рух тілесної маси щосекундно сильніше стискав тремтливе серце астронома увесь шлях сюди, аж від добре освітлених широких проспектів Велесової площі. Біженець озирається у пошуках помочі, наче оточений вовками заєць. Натомість він натикається на ще одну ватагу розбійників та приманює жертовністю власного погляду ще й їх. Прибулець нервово сіпає закручені у довгу бороду кільця та налякано шепче:

- Свята Гіпатія, поможи!

Різкі здригання фундаменту вертлявої голови винагороджуються гусячою шкірою на потилиці та супроводжуються дрібним намистом малесеньких зморшок. Підсилений товстими окулярами зір втинається у закінчення протяжної дерев’яної стріхи, посеред набитого сосновими голками урочища.

Там бовтається на мотузках страхітливе опудало з насторожено здійнятими хвостами. Бідолашна істота, певно, колись була собакою. До її мертвого заду пришили ще кілька хвостів, а потім вкрили всю тушу товстим шаром майже прозорого лаку. Заскорузлий труп застиг з кумедним виразом здивування на морді та скрипливо плаває по вітряних хвилях. Собака переливається всіма кольорами та якимось чином перетягає на себе навіть більше сонячного світла, ніж символічні сусіди по небозводу з оксамитової кучми.

Чоловік радісно крякає, притримує протяжний ковпак лівою рукою та зривається у бік довгого дому. По мірі занурення до хащ, очам біженця відкривається надзвичайний розмір складеного з дубових стовбурів домища. У такому можна розмістити з півсотні голів, не рахуючи худобу. Також він відкриває для себе підступну щільність та вологість місцевого бур’яну.

М’яка підошва шкіряного черевика неочікувано легко ковзає поверхнею зеленого килимку та уноситься вперед і простягає за собою легеньке тіло. Тулуб не чекає дозволу від голови та свавільно згоджується на авантюру. Спільне падіння виходить мокрим і принизливим, але м’яким та неболючим. А от незграбний підйом та спроби віднайти у високих заростях ковпак обходяться чоловіку у дорогоцінні миті, необхідні двоногим стадним хижакам для наближення.

Прибулець відчуває навислих за спиною ворогів скоріше душею або нюхом, ніж зором чи слухом, тож навкарачки зривається до масивної кам’яної плити посеред портального отвору. Він кілька разів гучно гатить у холодну поверхню імпровізованих дверей, а потім відчуває сильне тяжіння в ногах. Ще через мить чоловік боляче гепається лицем на кам’яні сходи, а підборіддя бідолахи у мандрах донизу стинається із найбільш підступними та болючими вигинами долівки. З його ніг злітають тоненькі черевички, а до слуху несеться сердитий галас падіння ще півдюжини йолопів. Прибулець користується цим моментом, щоб поправити головний убір та придати собі якусь подобу гідності. Він хмурить тонкі брови, закручує спіралі на ще тонкіших вусах і сердито обертається до переслідувачів.

Ті виявляються звичайними бандюками — ця новина відкладається на темношкірому обличчі блаженним полегшенням. Такі злодюжки зазвичай залишають життя, хоча й забирають майно. Наразі вкрита переважно дубленою шкірою, конопляними плащами і щойно оголеними ножами, загальна людська маса розділяється на дві приблизно рівномірні купки. 

Тепер вони здаються астроному парочкою їжаків, що ображено обертають одне до одного щільно вкриті гострими голками дупки. Перша тварина розливається багатоголосим гомоном про мічення, знаки та територіальні претензії, інша ж наполегливо парирує посягання на знахідку звісткою про те, що веде жертву ще з магістрату в центрі Подільського району, а то й навіть від портів на притоці Почайни. Із місцевої купки виділяється блискуча лиса голова — вона напружено моргає єдиним оком і задумливо звертається до чужинця в оксамитовій кучмі:

- Чуєш, дядько, вони то правду кажуть? Ці голодранці за тобою від набережної чимчикують?

Чоловік розгублено тягне чорну трикутну бороду та киває. Лиса голова теж киває на згоду, потім вже їжаком звертається до іншої купи:

- Бляха, виходить цей жир ваш. Ну забирайте.

Ковпак бідолахи ображено здригається, а руки складаються одна на одній — формою наслідують хрест крикливого ченця.

- Та який же я вам жир? Ви б бачили, який я худий під мантією!

Прибула купка роздається новим тонесеньким голосочком — з вусатої голови підлітка із довгим чорним чубом: