Задовго до того, як постали перші королівства, задовго до того, як люди навчилися підкорювати магію, а стародавні землі отримали свої назви, світ належав драконам.
Їх було семеро.
Сім первісних створінь, народжених із самої сутності світу. Вони були не просто володарями стихій — вони були її втіленням. Кожен із них ніс у собі частину сили, без якої не могло існувати ні життя, ні магія.
Іґніс — Дракон Полум'я.
Величний і нестримний, із багряною лускою, крізь яку проступали золотаві тріщини розпеченого вогню. Його очі палали, мов два сонця, а подих міг перетворити цілі гори на попіл. Він володів вогнем і теплом, відповідав за руйнування та відродження. Там, де проходив Іґніс, усе старе згоряло, даючи початок новому.
Мареон — Дракон Припливу.
Володар глибин, чиє тіло виблискувало сапфіровими лусками, а довгі плавники нагадували хвилі бурхливого океану. Його сила приховувалася у воді, льоді та течіях. Він керував спокоєм і бурею, зціленням і пам'яттю, оберігав рівновагу всього живого, що народилося з води.
Аеріон — Дракон Небес.
Сріблясто-білий, майже невагомий у польоті, з розлогими крилами, що могли затуляти сонце. Його луска зливалася з хмарами, а рухи були швидшими за блискавку. Він володів повітрям, вітрами, громом і звуком. Відповідав за свободу, рух і мінливість світу, не дозволяючи жодній силі назавжди скувати його волю.
Терраґор — Дракон Кореня.
Могутній і непохитний, із темно-зеленою лускою, схожою на стародавній камінь, та важкими рогами, обвитими мохом. Його кроки змушували землю здригатися, а один помах хвоста міг змінити русло річки. Він володів землею, каменем і рослинами, відповідав за життя, захист, родючість і непорушність природного світу.
Ноктюрн — Дракон Тіні.
Чорний, мов беззоряна ніч, із темно-синім сяйвом поміж лусок та очима, у яких губилося світло. Його крила нагадували клуби темного диму, а поява супроводжувалася неприродною тишею. Він володів тінями, ілюзіями, снами та прихованими спогадами. Його покликанням було оберігати таємниці світу, страхи й бажання, які люди ховали навіть від самих себе.
Астраль — Дракон Зорі.
Золотий, мов саме сонце, із лускою, що мерехтіла тисячами крихітних зірок. На його величезних крилах проступали сузір'я, а погляд, за переказами, міг бачити те, що ще не сталося. Він володів світлом, простором і часом, відповідав за знання, долю та стародавні магічні обряди.
І був сьомий.
Ейдраґор — Первородний.
Найдавніший із усіх. Чорний дракон із темно-фіолетовим сяйвом, що просочувалося крізь його луску, наче саме Першоджерело магії билося всередині його тіла. Його очі світилися глибоким фіолетовим світлом, а на крилах проступали загадкові візерунки, схожі на тріщини у самій тканині світу.
Ейдраґор не володів жодною окремою стихією. Йому належало дещо значно давніше й могутніше — саме Першоджерело, з якого колись народилася вся магія. Він був її хранителем, її початком і, за переказами, єдиним, хто міг торкнутися самої сутності магічної сили.
Протягом незліченних століть семеро драконів жили в злагоді. Кожен мав власну силу, власні землі та призначення, але жоден не прагнув підкорити іншого. Під їхнім захистом розросталися міста, виникали перші магічні роди, а люди вчилися користуватися дарами, які дарував їм світ.
Магія була доступною кожному, хто мав у собі хоча б іскру. Королівства процвітали, дракони вільно літали над горами, а їхні імена вимовляли з пошаною, а не зі страхом.
Та навіть найдовший мир не триває вічно.
Кажуть, усе почалося з людської жадібності.
Магічні роди дедалі частіше зверталися до Ейдраґора, прагнучи отримати частку його сили. Вони хотіли навчитися керувати Першоджерелом, зробити магію безмежною, а власні роди — непереможними. Та Первородний відмовляв їм. Він знав: сила, яку вони прагнули привласнити, не належала жодній істоті. Її не можна було розділити, ув'язнити чи підкорити.
Його відмова стала початком кінця.
Наймогутніші магічні роди об'єдналися, переконуючи інших драконів, що Ейдраґор становить загрозу для всього світу. Вони стверджували, що Первородний прагне одноосібно володіти магією, позбавити інших драконів їхньої сили й перетворити людей на своїх рабів.
Чи було це правдою — ніхто вже не міг сказати.
Та шість драконів повірили.
І одного дня вони виступили проти сьомого.
Так почалася Війна семи драконів.
Небо затягнулося попелом, ріки вийшли з берегів, а гори розколювалися від ударів драконячих крил. Полум'я Іґніса випалювало цілі поселення, води Мареона поглинали долини, буревії Аеріона руйнували міста, а земля під владою Терраґора перетворювалася на смертельні пастки. Ноктюрн огортав поля битв темрявою, у якій губилися цілі війська, а світло Астраля розсікало небеса, залишаючи після себе сліпучі спалахи магічної сили.
Люди гинули тисячами. Стародавні міста перетворювалися на руїни, магічні роди втрачали своїх спадкоємців, а ті, хто вижив, ховалися в лісах і печерах, боячись навіть підняти очі до неба.