1

ПОПЕРЕДЖЕННЯ!

Усі події та персонажі, описані в книзі, суто авторська вигадка, яка несе в собі лиш одну мету – потішити читача.

***

Свобода – це не стан душі

Це право бути собою

Іспанія, м. Мадрид

 Сопрано

Сцена мадридської Королівської опери втопала у високому сопрано співачки, котра переживала  невимовну муку. Чи то корчі її брали, а чи нерозділене кохання примушувало отак викручуватися – хтозна, Всеволод в тому не розбирався.

Він прийшов у це розкішне місце, побудоване, коли по землі ще динозаври ходили, аби укласти неофіційну домовленість із філліпінським міністром оборони, який ще був знаним мільярдером, що полюбляв колекціонувати різноманітні зразки зброї. Свій статок збив  на комерційному суднобудуванні, а зайнявши високий пост на державному рівні, узявся дбати про обороноздатність власної країни. 

Марко Грессі, будучи чоловіком метикуватим й далекоглядним, зумів вибудувати солідний авторитет серед політичної та бізнесової еліти, тому вважав, що вже доріс до рівня можновладця, який може собі дозволити звернутися із пропозицією співпраці до самого сталевого птаха.

Нині, під час спектаклю у величавому приміщення Королівської опери, син сталевого птаха і знаний колекціонер зброї сиділи у ложі, на задньому ряді, тоді як попереду, красуючись розкішною червоною сукнею та прикрасами, споглядала дійство на сцені чорнява вродливиця.

Всеволод бачив таких багато за свої двадцять сім років. Елітні повії найчастіше мають отакий вигляд: досконалі, вишукані, розкішні. Марко Грессі не соромився з’являтися з такою на людях, тому що то звичайна практика серед людей його кола, і дарма, що вдома чекала дружина і трійко дітей. Діти, правда, вже дорослі. Працювали й підтримували бізнес батька, поки він займався політикою.

- Прекрасне сопрано, - осміхнувся Грессі, постукуючи тлустими пальцями по коліну. Його права рука була майже вся унизана перстнями, що свідчило про демонстрацію свого соціального статусу, втім Всеволод вважав, що у Грессі психологічні проблеми.

- Напрочуд, - підтакнув співрозмовнику, а сам анічорта не розумів в тому сопрано – пищить та співачка, та й пищить.

Всеволода більше приваблювала жінка попереду. Сукня практично оголювала її спину, поміж тонкими червоними бретелями тягнулися золотаві ниточки, що оперізували силует, створюючи настільки чарівливе видово, що хоч-не-хоч, а подих перехоплювало. Оскільки волосся вродливиці було укладене на правий бік, Всеволод мимохіть, та й вловив між порухами її голови дивну сережку, що нагадувала крило лелеки. Він не помилився – однозначно крило лелеки. Затим закрадалася підступна здогадка: українка.

Й поки Грессі нахвалював вокальні дані верескливої співачки, Всеволод повністю зосередився на жінці, яка начебто не помічала їх та їхньої розмови. Її не представили. Коли Всеволод завітав до ложі, Грессі та його супутниця вже віддавалися прекрасному.

- Опера не входить до кола ваших інтересів? – раптом поцікавився співрозмовник, чим розбив візуал чарівного жіночого силуету. Всеволоду довелося звернути увагу на Марко.  

- Не входить, - зізнався з неприхованим відтінком нудьги.  

- Моя чарівна супутниця повністю привернула вашу увагу, - Грессі іронічно потішався над ним, але Всеволод це дозволяв.

- Я ціную прекрасне і бачу його не тільки в шматку металу чи мікросхемі, а ваша супутниця таки чарівна, - він говорив впевнено, навіть трохи зухвало.  

Жінка, спроквола, нахилила голову, ніби прислухалася до їхньої розмови.  

- Безумовно, - погодився Грессі, примружуючи вузенькі карі очиці. – Вона чарівна. Але мікросхеми, як ви висловилися, не менш важливі в контексті нашої розмови.

- Наша розмова розглядає чарівні витвори – чи то природні, чи то рукотворні, - сардонічно бовкнув Всеволод.

- Так, маєте рацію, тому я б хотів мати якусь певність стосовно рукотворних речей, які можуть надати мені переконання, що ця зустріч не була марною, а мій візит до Мадриду не безрезультатним.

Ось і конкретика полізла. Власне, сталевий птах хотів співпраці з мінобороною Філліпін, а саме з Марко Грессі, бо той пообіцяв, що відкриє для них доступ до недорогих комплектуючих в сфері електроніки, чим славився філліпінський експорт.

- Ваш візит не безрезультатний. Ми готові до співпраці, але ж ви розумієте, що  у неї буде ціна. І, можливо, трохи вища, аніж ви звикли, чи, можливо, моніторили.

- Розумію, - виважено кивнув Грессі. – Я прагну досконалості у всьому. А ваше ім’я давно стало символом досконалості.

- Не моє, - суворо зауважив Всеволод. – Я ще юний птах. Мені ще вчитися мистецтву лету.

- Самокритично.

- Правдиво. Я не люблю носити на собі чужі заслуги.

Грессі якусь мить помовчав, наче обмізковував почуте, а незагодя палко мовив:

- Я б хотів познайомити вас зі своєї донькою Сесіль. У вас схожі переконання. Гадаю, вам було б цікаво поспілкуватися.

Всеволод мав би чемно осміхнутися і погодитися, але він давно засвоїв одне правило – там, де крутяться гроші й бізнес – неможливо побудувати щирої емоційної прихильності. А він не бажав перетворювати своє життя на бізнес-план, оскільки виріс на прикладі чоловіка, який обожнював свою пташку. Всеволод хотів поруч жінку, яку б також отак обожнював, і яка б щиро любила його, вірила в його можливості й ділила з ним не тільки ліжко, а й усі життєві спотикачки.