РОЗДІЛ 53. ПЕЛЬМЕНІ, ПЕРЕПІЧКА ТА ПЕРШИЙ ГЛЮК РЕАЛЬНОСТІ

Зоряна підозріло подивилася на Артема.

— Ти якийсь занадто тихий. Це або мудрість предків у тобі прокинулася, або ти просто дуже хочеш їсти.

— І те, і інше, — зітхнув Артем. — Але їсти — більше. Я за цей день спалив стільки калорій, гортаючи ті фоліанти, що зараз готовий зжувати навіть старий черевик.

Вони пішли в бік Ярославового Валу. Біля віконця з легендарною перепічкою стояла черга, яка нагадувала нескінченну змійку з гри «Snake».

— Дивись, — Зоряна штовхнула його ліктем. — Бачиш того типа в черзі? У довгому плащі й окулярах для зварювання?

Артем примружився. Чоловік виглядав дивно, але на Подолі дивними людьми нікого не здивуєш. Проте, щойно хлопець зосередився, його кросівок ледь відчутно вібрував.

— Це Шептун, — прошепотіла Зоряна. — Він краде в людей «смак життя». Бачиш, вони купують перепічку, кусають її, а обличчя в них такі, наче вони жують картон. Він висмоктує емоції радості від простих речей.

Артем згадав своє Дерево. Там, на гілці прапрадіда Степана, був такий самий знак — «перекреслений шум».

— Я зараз, — сказав Артем.

Він підійшов до черги і просто став поруч із Шептуном. Той обернувся, і замість очей Артем побачив порожні чорні дірки.

— Хлопче, йди звідси, — прошипів Шептун. — Тут немає нічого цікавого. Все прісне. Все нудне. Життя — це просто перетравлення їжі.

Артем не став сперечатися. Він згадав урок Баби Параски: «Хто мовчить, той двох навчить». Він просто заплющив очі й уявив, як пахнув хліб, про який він читав у тих старих записах. Хліб, який пекла його прапрабабуся Ганна.

Раптом навколо Артема розлилося невидиме тепло. Люди в черзі почали принюхуватися.

— Ого, як пахне! — вигукнув якийсь хлопець. — Прямо як у дитинстві!

— Справжня, гаряча! — підхопила жінка поруч.

Шептун скривився, наче ковтнув лимон, його плащ затріпотів, і він буквально випарувався, залишивши після себе лише мокру пляму на асфальті.

— Оце так прикол! — Зоряна підійшла і поплескала Артема по плечу. — Ти його просто «задушив» позитивом. Навіть кулаки не розтискав.

— Це не я, — усміхнувся Артем, забираючи свою порцію перепічки. — Це Ганна. Вона знала толк у справжньому хлібі.

Вони пішли далі, жуючи гаряче тісто, яке зараз здавалося найсмачнішою їжею у всесвіті. Поділ підморгував їм вогнями ліхтарів, а Артем відчував, що попереду — щось набагато серйозніше за дрібних духів.

💡 Словничок на полях:

• Шептуни — духи-паразити, які навіюють людям думки, що все навколо нудне, несмачне і безглузде. Найкраще лікуються щирою радістю або спогадами про «своє».

• Смак життя — енергія, яку ми отримуємо від простих задоволень (їжі, прогулянки, розмови). Характерники вміють захищати цей смак від зовнішніх «вірусів».

• «Не кажи "гоп", поки не перескочиш» — стара приказка, яку Артем тепер розумів по-новому: не хвалися силою, поки не довів її в справжньому ділі.

• Перепічка — у цій історії не просто їжа, а «артефакт заземлення». Вона допомагає Артему повернутися з архівних небес у реальний світ після важкої праці.