Розділ 45. ОСТАННІЙ ПАРОЛЬ ПАНІ ЯДВІГИ

Перед тим, як золотий вихор остаточно підхопив дітей, пані Ядвіга зробила крок вперед. Вона вже не була просто суворою митницею — у її очах зараз світилася мудрість тисячоліть, а срібне дзеркало в її руках на мить перетворилося на чисте плесо спокою.

Вона повільно простягнула руку, і в її долоні, наче з повітря, матеріалізувався смартфон Артема. Той самий, що розрядився ще в перший день у степу.

— На, тримай свою «чорну дзеркалку», — тихо сказала вона. — Ти думав, що портал відкрився, бо ти просто опинився не в той час не в тому місці? Що пан Паляниця випадково недогледів за Глечиком?

Ядвіга примружилася, і Артем відчув, як її погляд прошиває його наскрізь.

— Ні, Артеме. Міжсвіття не відчиняє двері кожному, хто хоче «хайпанути». Ти потрапив сюди, бо твоя власна пам’ять була як той розбитий Глечик — розкидана на друзки між лайками та чужими думками. Ти забув, як бути собою, і Глечик відчув цю порожнечу. Це не був збіг обставин. Це була Доля, яка вирішила дати тобі шанс не просто «провітрити стіни», а провітрити власну голову.

Підсумок подорожі

Ядвіга поклала телефон Артему в долоню. Апарат був холодним, але від нього йшла дивна вібрація.

— Ти навчився багато чому, шибенику. Ти зрозумів, що слово має вагу, коли Рак-Неборак вчив тебе мовчати в багнюці. Ти дізнався, що правда пахне кулешем, а брехня виходить димом із вух. Але найголовніше — ти відчув силу свого Роду в Серверній Предків. Тепер ти знаєш: ти не просто цифра в мережі. Ти — ланка в ланцюгу, який не мають права розірвати ніякі «Помилки 404».

Дарунок Господині

— Я не просто повертаю тобі гаджет, — Ядвіга торкнулася екрана своїм довгим нігтем, і по склу пробігла іскра, схожа на блискавку. — Це мій тобі дарунок. Тепер у твоєму телефоні завжди буде 100% заряду, коли ти робитимеш щось справді важливе для свого Роду чи друзів. А ще — він більше не ловитиме порожній «хайп». Він ловитиме лише щирість.

Вона раптом усміхнулася — так тепло, що Артем на мить побачив у ній ту саму Ярину, яку так кохав Непийпиво.

— Бажаю тобі, Артеме, щоб твій «код» ніколи не збивався. Щоб ти завжди пам’ятав смак характерницького кулешу, навіть коли їстимеш музейні бутерброди. І нехай твої кросівки завжди ведуть тебе туди, де на тебе чекають. А Зоряні... — Ядвіга поглянула на дівчину, — Зоряні я бажаю терпіння. Бо виховувати характерника — це робота важча, ніж стерегти кордон Міжсвіття.

Ядвіга змахнула рукою, і Глечик Часу вибухнув сліпучим світлом.

— Геть звідси! — почувся її веселий голос. — І передайте Паляниці, що наступного разу нехай краще пильнує експонати, бо я в нього заберу його окуляри!

Золотий вихор підхопив Артема. Останнє, що він відчув — це як рука Зоряни міцно тримає його, а в кишені приємно гріє оновлений телефон.

💡 Словничок на полях:

• Доля — у Міжсвітті це не випадковість, а чітко налаштований алгоритм виховання душі.

• 100% заряду щирості — магічне налаштування телефона Артема, що працює лише на добрі справи.

• Спадкоємець — статус Артема, який він підтвердив своїми вчинками.