Розділ 43. РАК-НЕБОРАК ТА ПЕРЕПРАВА ЧЕРЕЗ «ВЧОРА»

Стежка вивела друзів до берега, де вода була такою чистою, що в ній відбивалися не хмари, а спогади. Біля самого урізу води, на великому пласкому камені, сидів він — Рак-Неборак.

На ньому знову був той самий крихітний козацький капелюх, який Артем бачив у перший день. У клешні Рак тримав довгу люльку, але замість тютюну з неї вилітали мильні бульбашки, у кожній з яких можна було побачити коротке відео з минулого.

— О-о-о! — свиснув Рак так само мелодійно, як і тоді на горі. — Невже це наш «герой» у лімітованих кросівках? Що, Артеме, знову прийшов по взуття чи, може, цього разу голова нарешті почала працювати не тільки для того, щоб у неї їсти?

Повернення боргу

Артем підійшов до самої води. Він подивився на свій лівий кросівок — той самий, який Рак колись затягнув у болото, а тепер на ньому сяяла вишивка Кузі-Тайма.

— Пане Небораче, — Артем вклонився, і цього разу без жодного підколу. — Дякую за той урок у Мочарах Мовчання. Якби ви тоді не вкрали мій кросівок, я б і досі думав, що світ обертається навколо мого «хайпу».

Рак задоволено клацнув клешнею, випустивши бульбашку, в якій маленький Артем кумедно провалювався в багнюку.

— Бач, як заговорив! — пробасив Рак. — Слово тепер має вагу, як криця, а не як порожня юшка. А я чув, ти обіцяв Дерево Роду малювати? Це добре. Бо рак хоч і задкує, а очі має наперед виставлені. Він бачить, куди йде, бо знає, звідки прийшов.
 

Переправа «унісон»

— Перевезете нас? — запитала Зоряна. — Нам на той бік, до Митниці.

— Перевезу, чому ж ні, — Рак-Неборак почав стрімко рости, аж поки не став завдовжки з добрий козацький човен. — Тільки пам’ятайте: Річка Часу не терпить зайвого вантажу. Якщо хтось тягне за собою «гріхи вчорашнього дня» або пиху — підете на дно разом із моїм панциром.

Пан Коцький, обережно стаючи на спину Рака, прошипів:

— Тільки спробуй свиснути під час переправи! У мене від твого ультразвуку вуса в трубочку скручуються.

Вони відчалили. Артем дивився у воду. Там, під прозорою товщею, він бачив ті самі «чорні плями», які бачив у небі Непийпиво. Але тепер вони затягувалися золотим світлом, що йшло від його Оберега-калинки.

Справжній біт

— Знаєш, Небораче, — сказав Артем, коли вони були посеред річки. — Я раніше думав, що рак на горі свище тільки до біди. А тепер бачу — то він просто кличе тих, хто заснув у своєму егоїзмі.

— Розумнішаєш, шибенику, — гукнув з берега Непийпиво, який чекав, поки переправа завершиться. — Бачили очі, що купували, а тепер бачать, куди йдуть!

Коли панцир Рака торкнувся піску на іншому березі, Рак знову зменшився і хитро підмигнув Артемові.

— Ну все, бери свій «кешбек» досвіду і тупай до Митниці. Ягінська вже самовар поставила. І не забудь: Дерево Роду поливають не лайками, а справами.

Артем зійшов на берег. Попереду, у золотавому тумані, вже виднілася знайома Хатинка на курячих лапах.

💡 Словничок на полях:

• Рак-Неборак — магічний охоронець Переправи, який вчить терпінню та повазі до минулого.

• Річка Часу — кордон, що розділяє світ пригод і світ відповідальності.

• Задкувати (у значенні Рака) — пам'ятати про своє коріння, щоб впевнено йти вперед.

• Шибеник — (пестливо від Непийпива) бешкетник, який почав усвідомлювати свої вчинки.