Обіцянка

Стежка вивела їх до місця, де простір знову почав мерехтіти, наче неякісний відеоролик. Прямо посеред дороги на старому пні сидів Кузя-Тайм. Його механічна зозуля на капелюсі нервово сіпалася, вигукуючи: «Ку-ку! Завершення сесії! Збережіть дані!».

— А-а-а, мої улюблені репери-характерники! — пропищав Кузя, поправляючи солом’яний бриль. — Що, думали, просто так проскочите додому з моїм Оберегом? Артеме, ти ж пам’ятаєш правила нашої Хмари: якщо отримав доступ до Бази Даних, мусиш оновити свій власний профіль.

Урок Дерева

Артем зупинився. Він глянув на свій вишитий кросівок, який тепер світився м’яким червоним орнаментом.

— Пане Кузю, я пам’ятаю. «Не все те золото, що блищить». Я зрозумів, що мій «біт» нічого не вартий, якщо він не спирається на голос тих, хто співав до мене.

— От-от! — Кузя тицьнув своїм неоновим Стилусом у повітря, і перед Артемом розгорнулася голограма, схожа на велетенське дерево, де замість листя були імена, а коріння йшло глибоко під землю. — Це твоє Дерево Роду. Подивися, скільки там порожніх комірок! Твої прадіди там висять як «Тимчасові файли», бо ти про них нічого не знаєш. Ти навіть не знаєш, як звали того козака, від якого тобі дісталася ця впертість!

Артем відчув, як йому стало незручно. Навіть Зоряна припинила хрумтіти яблуком і серйозно подивилася на дерево.

— Я обіцяю, — тихо сказав Артем. — Коли я повернуся, я не побіжу в мережу викладати селфі. Я піду до дідуся. Спитаю про те старе фото, яке вибрав у печері. Я почну малювати це дерево не в додатку, а в житті. Кожна гілка буде мати історію, а не просто ім’я.

Саркастичний антивірус

Пан Коцький, який до цього намагався зловити механічну зозулю Кузі, розчаровано облизнувся.

— Чуєте його? — муркнув кіт. — Артем збирається стати істориком. Ну-ну. Головне, щоб ти не забув про це через п’ять хвилин після того, як побачиш перший рекламний білборд. Кузю, ти йому антивірус на цю обіцянку поставив? Бо людська пам’ять — річ дуже дірява, особливо коли навколо стільки яскравих брязкалець.

— Антивірус у нього на ногах! — Кузя вказав на кросівки. — Поки вишивка тримається — совість не спить. Але пам’ятай, Артеме: Дерево Роду — це не просто список. Це твоя сила. Коли ти знаєш, хто стоїть за твоєю спиною, тебе не знесе жодна «Помилка 404».

Зоряна підійшла до Артема і ледь помітно торкнулася його руки.

— Я допоможу, — прошепотіла вона. — У мене теж є кілька порожніх комірок у Хмарі.

Кузя-Тайм задоволено крутнув Стилусом.

— Добре. Резонанс правильний. Артеме, ти не просто «юзер», ти тепер — Спадкоємець. Іди, бо зозуля вже охрипла кукукати про дедлайн.

— Та ти що! — пискнув Чомучка, вистрибнувши з-за вуха Артема. — А чому дерево росте вгору? Бо коріння штовхає його до сонця! Гі-гі! Ходімо, бо за Переправою вже чути запах бензину та кави!

Артем зробив крок вперед. Золота калинка в кишені завібрувала, підтверджуючи, що обіцянку прийнято. Він більше не боявся забуття. Він знав: його рід — це його база даних, і тепер він має ключ від кожного файлу.

💡 Словничок на полях:

• Дерево Роду — схема родинних зв'язків; у Міжсвітті це жива структура, яка живиться пам'яттю нащадків.

• Помилка 404 — символ порожнечі та забуття; стан, коли людина не знає свого минулого.

• Тюнінг від Кузі — магічне оновлення речей, яке додає їм захисних властивостей (як вишивка на кросівках).

• Спадкоємець — той, хто не просто користується тим, що залишили предки, а примножує і береже їхню славу.