Розділ 40. РЕЗОНАНС ПРАВДИ, АБО КІНЕЦЬ «ПИХАТОГО БОВТУНА»

Стежка, що вела крізь Зачарований Ліс, стала ширшою, а дерева ніби розступилися, пропускаючи подорожніх до знайомої галявини. У центрі все так само велично височів сірий валун — Ехо-Камінь, а на похиленому дубі, погойдуючи своїми велетенськими вухами-лопухами, сиділо Велике Вухо.

— О-хо-хо! Чую-чую знайомий тупіт! — проскрипіло створіння, навіть не відкриваючи очей. Локатори на його голові миттєво повернулися в бік Артема. — Невже це наш «Пихатий Бовтун» повертається? Чи мені здалося, і це просто вітер приніс запах свіжої совісті?

Артем зупинився перед Каменем. Він не став виправдовуватися чи жартувати, як зробив би колись. Він просто стояв, спокійно дихаючи в такт лісу.

Іспит на чистоту звуку

— Пане Велике Вухо, — голос Артема звучав низько і впевнено. — Я тут, щоб ще раз привітатися з Каменем. Але тепер мені не треба вигадувати пісень, щоб він засяяв.

— Та ти що! — Вухо розплющило свої бурштинові очі й зіскочило з гілки. — Дивіться, як він заговорив! Не кричить, не махає руками, не розповідає про «сучасні справи». Що, Бовтуне, твій язик нарешті домовився з розумом?

Пан Коцький, який уже вмостився на моховитому краї Каменя, ліниво позіхнув:

— Він тепер у нас майстер тиші, Вуханю. Я б навіть сказав — професійний мовчальник. Хоча, як на мене, він просто боїться знову отримати порцію твого сарказму.

Велике Вухо підійшло до Артема і притулило своє велетенське вухо прямо до його рота, хоча хлопець не збирався нічого говорити.

— Тиша... — здивовано пробурмотів дух. — Чиста тиша. Раніше в тебе в голові гуділо, як у поламаному вулику, а зараз там — як у сосновому бору після дощу. Навіть нецікаво якось. Жодної брудної думки, жодного хитрого плану, як нас усіх «накрутити».
 

Резонанс Зоряни: Коли камінь не бреше

Раптом Вухо перевело погляд на Зоряну, яка стояла трохи осторонь, намагаючись виглядати так, ніби її неймовірно цікавить візерунок кори на сусідній березі.

— А ну, дівчино-з-рюкзаком, підійди ближче, — покликало Вухо. — Щось від тебе фонить такий резонанс, що в мене ліве вухо почало свербіти. Це що, запах «підводних ревнощів»?

Зоряна почервоніла до кінчиків волосся.

— Нічого від мене не фонить! Це... це просто статична електрика від светра!

— Ага, електрика, — Пан Коцький саркастично кахикнув, вилизуючи плече. — Така електрика зазвичай виникає, коли хтось хоче втопити русалок у ложці води за те, що вони назвали її друга «гоженьким». Артеме, ти тільки поглянь на цей детектор — Камінь зараз почне транслювати її думки на весь ліс.

Зоряна мимоволі торкнулася Ехо-Каменя, і брила в ту ж мить відгукнулася глибоким, теплим звуком, схожим на гул церковного дзвона. Це був звук абсолютної довіри та... глибокої прихильності.

— Дивись-но! — Велике Вухо затанцювало на місці. — Камінь каже, що ти вважаєш його героєм! Хоча вголос називаєш «королем контенту» і «недотепою». Ох, ці люди... Кажуть одне, думають інше, а серце взагалі третє вистукує.

Зоряна різко відсмикнула руку, наче обпеклася.

— Це несправний камінь! У нього... ! Артеме, не дивись на мене так!

Артем усміхнувся — вперше без тіні зверхності.

— Я нічого не кажу, Зоряно. Я просто слухаю.

Остання порада Вуханя

Велике Вухо заспокоїлося і знову всілося на ослінчик.

— Йдіть собі. Ти пройшов іспит, Артеме. Твій звук тепер чистий. Ти більше не Бовтун. Тепер ти той, хто вміє тримати лад. Але пам’ятай: у твоєму світі шуму значно більше. Там кожен другий — Пихатий Бовтун із цифровим вухом. Не дай їм збити свої налаштування.

— І забирай свою «електричну» подругу, — додав Коцький, зістрибуючи на землю. — Бо вона зараз своїм поглядом пропалить у Камені дірку. Ревнощі — це, звісно, весело, але від них молоко кисне навіть у магічних котів.

Непийпиво гупнув кулаком по долоні:

— Досить теревенів! Час підтискає. Попереду — Переправа.

Артем кивнув Великому Вуху, і вони рушили далі. Хлопець відчув: Камінь більше не був для нього ворогом. Тепер це був дзеркальний відбиток його нової сили — сили, що криється в чесності.

💡 Словничок на полях:

• Ехо-Камінь — магічний валун, що резонує на справжні почуття, ігноруючи слова.

• Пихатий Бовтун — перше прізвисько Артема, яке він нарешті «переріс».

• Резонанс — фізичне явище, яке тут стає метафорою щирості: коли внутрішнє співпадає із зовнішнім.

• Баги в системі — (сленг Артема і Зоряни) помилки; те, чим Зоряна намагалася пояснити свою видану правду.