Розділ 37. ДЗЕРКАЛО ГЛИБИНИ ТА ВОДЯНИЙ ЕТИКЕТ

Стежка вивела компанію до берега річки, що виглядала наче розплавлене срібло. Саме тут Артем колись намагався «перестрибнути» перешкоду, вважаючи, що вода — це просто мокра перепона на шляху до мети.

Раптом вода посеред річки почала вирувати, і на поверхню повільно виплив Водяний. Він виглядав так само: борода з водоростей, корона з річкових лілій, але погляд його був не розгніваним, а прискіпливим. Він тримав у руках старий невід, у якому замість риби заплуталися якісь дивні мерехтливі вогники.

— О, дивіться-но, — проквакав Водяний, витираючи обличчя лататтям. — Той самий хлопець, що хотів пробігти по воді, не замочивши ніг. Ну що, Артеме, знайшов у моїх вирах Wi-Fi чи, може, наловив підводних «лайків»?

Риболовля загублених слів

Артем зупинився на самому березі. Він бачив, як у неводі Водяного тріпочуть його власні старі слова — ті самі, якими він колись кидався, не думаючи.

— Пане Водяний, — Артем вклонився (цього разу не для відео, а по-справжньому). — Я прийшов подякувати за урок. Минулого разу я думав, що ваша річка — це просто текстура в грі. А тепер бачу, що в кожному вашому вирі — чиясь несказана правда.

Водяний здивовано підняв одну брову-водорость і глянув на Непийпива.

— Козаче, ти що, підлив йому в чай чарівного зілля? Чи він просто перегрівся на сонці в баби Мотрі? Хлопець говорить так, ніби в нього в голові нарешті прочистили фільтри.

Непийпиво розсміявся, поправляючи шаблю.

— Та ні, господарю річковий! Він просто навчився пірнати глибше за власне «я». Тепер він знає, що вода не тільки миє руки, а й очищує думки.

Пан Коцький, який з підозрою обнюхував жабу на березі, саркастично зауважив:

— Ваша Мокросте, не вірте йому на слово! Він просто хоче пройти на той берег сухим. Хоча, мушу визнати, він перестав випромінювати ту нестерпну впевненість у власному всесиллі. Тепер від нього тхне... гм... порядністю. Терпіти не можу цей запах, він такий немодний!

Очищення невода

Артем підійшов до самої води й торкнувся її пальцями.

— Дозвольте мені допомогти вам, — сказав він. — Ті вогники у вашому неводі — це мої слова, які я кинув у туман. Вони заважають вашій рибі дихати.

Водяний простягнув невід. Артем почав обережно виплутувати мерехтливі вогники. Кожен спалах, який він торкався, віддавався в його голові коротким спогадом про те, як він когось перебив, обманув чи просто проігнорував. Тепер ці вогники гасли в його руках, стаючи простою чистою водою.

— Дивись-но, — Водяний усміхнувся, показуючи дрібні зуби. — Ти не просто забрав своє сміття. Ти зробив річку прозорою. Знаєш, Артеме, бути миротворцем — це як бути водою. Вона не б’ється об камінь, вона його обтікає. Вона не кричить про свою силу, але з часом змінює русло цілих гір.

Зоряна присіла поруч і зачерпнула жменю води.

— Вона тепер така чиста, що видно кожне камінчик на дні.

— Бо на дні більше немає образ, — додав Момай, торкнувшись кобзи.

Прощання з глибиною

Водяний вдарив хвостом по воді, здійнявши хмару веселкових бризок.

— Ідіть собі. Але пам’ятай, Артеме: коли повернешся у свій світ бетону та скла, не ставай сухим каменем. Будь водою. Пам’ятай про глибину, навіть якщо всі навколо ковзають по поверхні.

— І не здумай кидати сміття в річки в Києві! — гукнув Пан Коцький, обтрушуючи лапи. — Бо я домовлюся з тутешнім кумом Водяного, і твій душ наступного вівторка влаштує тобі справжній Диссонанс-концерт!

Артем посміхнувся. Урок Глибини був прийнятий. Тепер він знав: щоб бачити правду, треба не дивитися на воду, а дивитися крізь неї.

💡 Словничок на полях:

• Водяний — охоронець підсвідомості та загублених смислів; вчить тому, що кожне слово залишає слід на глибині.

• Невід загублених слів — метафора пам'яті світу, яка зберігає все, що ми сказали ненароком або зі зла.

• Бути водою — філософія м'якої сили, яка перемагає тверду перешкоду терпінням і гнучкістю.

• Річковий етикет — вміння поважати чужий простір, навіть якщо він здається тобі просто «водою».