Розділ 31. ГОПАК, РЕП ТА ОСТАННЄ ПОМ’ЯКШЕННЯ

Хата баби Мотрі перетворилася на епіцентр такого свята, якого Міжсвіття не бачило з часів створення всесвіту. Образи розчинилися в чаї, а на зміну їм прийшла спільна кухонна магія. Бабусі, засукавши рукави, взялися готувати вечерю: Параска відповідала за стратегічні запаси дров у печі, а Мотря — за тонке, як папір, тісто для вареників.

— Гляньте на них, — промуркотів Пан Коцький, вмощуючись на підвіконні. — Ще годину тому вони хотіли одна одну в ложці води втопити, а тепер воркують, як дві горлиці над мішком борошна. Артеме, затям: шлях до миру лежить через спільну ліпку вареників. Це вам не в коментарях смайлики ставити.

Коли стіл заставили мисками, з яких пашіло так, що шибки запотіли, Козак Момай відклав кобзу і підвівся. Його обличчя стало незвично серйозним, хоча в очах стрибали іскорки.

— Ну що, громадо, — промовив Момай. — Бачу, серця ваші нарешті відтанули. Це і є той самий фінальний момент. Подивіться на наших господинь: вони сорок років тримали камінь за пазухою, а виявилося, що треба було просто разом пісню затягнути та скатертину рятувати. Артеме, твоя остання загадка — прямо перед тобою, на прикладі цих двох титанів. Що це за знак такий, який не додає звуку, але змінює весь сенс? Який робить тверде — ніжним, а сердите — лагідним?

Свято на повну силу

Але перш ніж Артем встиг відкрити рота, Непийпиво гупнув кубком по столу.

— Досить філософії! Ноги самі в танець просяться!

І почалося неймовірне:

• Гопак: Непийпиво з Момаєм влаштували такий батл, що долівку ледь не проломили. Козак літав у присядці, а його вуса розсікали повітря, як шаблі.

• Співи: Зоряна з бабусями вивели таку розлогу пісню, що Пан Коцький навіть перестав вилизуватися і почав потрапляти хвостом у такт.

• Артемів реп: Не втримавшись, Артем вискочив на середину і почав накидати бітбокс, а потім зачитав:

«Ми йшли через дзеркала, через туман і час,

Буряк у казані — то паливо для нас!

Бабусі миряться — це справжній хайп і тру,

Я цей культурний код у пам’ять заберу!»

— Ой, лихо, — Пан Коцький прикрив очі лапою. — Артеме, твій реп — це єдине, що може змусити мою шерсть встати дибки без жодної магії. Це було так «сучасно», що мені захотелося терміново з'їсти мишу, щоб повернутися в реальність.

Момент істини

Коли всі нарешті впали на лави, захекані й щасливі, Артем подивився на бабу Параску, що лагідно поправляла хустку бабі Мотрі. Він згадав, як грубо і «твердо» він поводився на початку шляху, і як зараз йому легко на душі.

— Я зрозумів, Момаю, — тихо сказав Артем. — Це той знак, що робить нас людьми. Що перетворює «кіл» на «кіль», а «стан» на «стань». Це символ нашої здатності ставати м’якшими один до одного.

На сувої, де вже гордо вишикувалися літери М, И, Р, О, Т, В, О, Р, Е, Ц, раптом спалахнув останній штрих. Він притулився до кінця слова, завершуючи його і роблячи цілим. Тепер слово сяяло на всю хату, випромінюючи неймовірне тепло.

— Ну от і все, — посміхнулася Мотря. — Слово зібрано. Тепер ви знаєте, що воно важить.

💡 Словничок на полях:

• Гопак — український народний танець, що вимагає фізичної підготовки космонавта та духу вільного козака.

• Камінь за пазухою — прихована образа, яку людина носить у собі роками.

• Долівка — утрамбована земляна або дерев'яна підлога в старій хаті.

• Присядка — основний рух гопака, від якого у міських блогерів починають боліти м’язи вже на третій секунді.

• Хайп і тру — (сленг Артема) щось популярне і справжнє одночасно.

• Пом’якшення — процес переходу від ворожнечі до дружби; у мові — роль м'якого знака.