Розділ 30 ВЕЛИКЕ ПРИМИРЕННЯ, АБО ЯК ПЕРЕХИТРИТИ ТИТАНІВ

Бабусі сиділи по різних боках столу, надуті й горді, як два індики на ярмарку. Чай у чашках холонув, а в повітрі все ще висіли «гуси в горосі» та «сито з дірками». Артем зрозумів: якщо зараз не втрутитися, вони тут до зими будуть згадувати, хто кому не так «добрий день» сказав у минулому столітті.

Етап 1: Магія струн

Момай, який весь цей час спостерігав за сваркою з кутка, раптом м’яко торкнувся струн кобзи. Мелодія була тихою, наче шепіт вечірнього вітру в очереті. Це була стара пісня про двох подруг, що разом ходили по воду.

Мотря смикнула плечем, намагаючись не слухати. Параска демонстративно розглядала візерунок на чашці. Але магія Момая працювала безвідмовно. Першою не витримала Мотря — вона почала тихо, майже нечутно підстукувати пальцем по столу. А Параска раптом глибоко зітхнула і вивела ледь помітну високу ноту.

— Ти знову не туди «загинаєш», Мотре, — пробурчала Параска, але вже без злості. — Там же треба м’якше...

— То сама і співай м’якше, раз така соловейка! — відгукнулася Мотря, але вже почала підспівувати.

На мить у хаті стало світліше. Голос однієї, низький і земний, сплівся з високим голосом іншої. Вони співали про те, як разом були молодими, і всі образи на мить здалися дрібними, як макове зерня.

Етап 2: План «Пухнастий десант»

Але пісня закінчилася, і бабусі знову згадали, що вони ворогують. Вони вже збиралися знову схрестити язики, як у справу вступив Пан Коцький. Він обмінявся швидким поглядом з Артемом, ніби кажучи: «Дивись, як працюють професіонали».

Кіт, нібито потягуючись, «випадково» зачепив хвостом самовар. Той похитнувся, і струмінь гарячої води потік прямо на улюблену скатертину Мотрі, прикрашену тим самим «курчачим» візерунком, який Параска так критикувала.

— Ой, лишенько! — крикнула Мотря, хапаючись за голову. — Моя скатертина! Це ж ще мамина!

— Куди ти дивишся, стара?! — підхопилася Параска. — Хапай сіль! Зоряно, неси холодну воду! Мотре, тримай край, зараз заперемо, поки не в’їлося!

Протягом наступних п’яти хвилин бабусі працювали як ідеально налагоджений механізм. Параска терла пляму, Мотря лила воду, а Коцький із задоволеним виглядом вилизувався в кутку. Коли скатертину було врятовано, вони обидві, захекані й мокрі, раптом зрозуміли, що стоять плечем до плеча.

Етап 3: Дипломатична атака

Це був момент Артема та Зоряни.

— Знаєте, — почала Зоряна, ніби звертаючись до Артема, але так, щоб чули всі, — а баба Параска мені на городі казала, що такої вишивки, як у Мотрі, зараз ніхто не зробить. Казала, що в Мотрі руки золоті, тільки характер... «цікавий».

Параска почервоніла і хотіла щось заперечити, але Артем підхопив:

— А баба Мотря мені по секрету шепнула, що борщ у Параски — то не просто їжа, а справжні ліки. Казала, що сумує за тим смаком, бо сама так ніколи не вгадає з буряковим квасом.

Бабусі перезирнулися. В їхніх очах було стільки подиву, що Артему на мить стало ніяково від власної вигадки. Але лід скрес.

— Справді так казала? — тихо запитала Мотря, дивлячись на Параску.

— Ну... — Параска пом’ялася, поправляючи хустку. — Може, й казала. Руки в тебе справді... не з того місця, де ноги ростуть, вишивати вмієш.

Мотря всміхнулася — вперше за цей вечір по-справжньому.

— А борщ твій, Параско, і справді... кислий, але такий, як треба. Я б зараз і миску з’їла.

Вони сіли назад за стіл. Тепер це вже не була війна. Це була тепла розмова двох людей, які нарешті зрозуміли, що сорок років мовчання — це надто висока ціна за діряве сито чи жменю гороху.
 

💡 Словничок на полях:

• Магія другого голосу — здатність українських бабусь миритися через спільну пісню, навіть якщо вони до цього хотіли побити одна одну рогачами.

• Пухнастий десант — тактичний маневр Пана Коцького для створення «спільної біди».

• Дипломатична вигадка — корисна напівправда, яка допомагає дорослим згадати, що вони насправді люблять одне одного.

• Золоті руки — найвищий ступінь визнання майстерності в селі.