Розділ 28. ДИПЛОМАТІЯ НА РОГАЧАХ ТА СТАРА ОБРАЗА

Коли Артем, Зоряна та їхня незмінна компанія вже зібралися вирушати назад тим самим шляхом через Долину Луни, баба Параска раптом зупинилася посеред подвір'я. Вона розв’язала робочий фартух, поправила святкову хустку з китицями й підхопила свій улюблений рогач так, ніби це був не кухонний реманент, а маршальський жезл.

— Я піду з вами, — коротко кинула вона, дивлячись кудись за обрій.

— Опа... — Пан Коцький, який якраз намагався непомітно долизати миску зі сметаною, ледь не впав із тину. — Це що, розширення штату? Бабусю, там же дорога — то тумани, то дзеркала, то козаки з порожніми глечиками. Ваші суглоби вам «дякую» не скажуть.

— Мої суглоби пережили три голодомори і одного твого прадіда, який крав у мене сало, — відрізала Параска. — Ви ж до Мотрі чешете? А ця стара відьма, якщо її не проконтролювати, вам такого наплете, що ви додому через Австралію повертатися будете.

Зоряна здивовано підняла брови:

— Бабусю, ви знаєте бабу Мотрю? Ви ж про неї за весь цей час ні словом не обмовилися.

— Знаю? — Параска гірко хмикнула. — Ми з Мотрею колись такі вечорниці тримали, що хлопці з трьох районів на бандурах струни рвали. Але потім ця... «хранителька старовини» вирішила, що вона — пуп землі. Посварилися ми. Років сорок тому. Через дрібницю.

— І через яку ж? — зацікавився Артем, відчуваючи, що зараз випливе щось масштабніше.

— Вона сказала, що мій борщ надто кислий, бо я туди багато бурякового квасу влила, — Параска аж очі звузила від згадки. — А я їй сказала, що її вишивка на сорочках нагадує сліди курки, яка пробігла по чорнильниці. Відтоді й не бачилися. Але зараз... Треба подивитися, чи вона ще зовсім не вижила з розуму в тій своїй пустелі.

Подорож назад через ті самі перепони виглядала зовсім інакше. Тепер на чолі загону йшла Параска. Коли вони проходили повз Замок Судді, баба просто постукала рогачем по землі, і дзеркала всередині, здавалося, самі собою завісилися туманом від грізного вигляду гості.

— Ну що, Артеме, — шепотів Коцький, дріботячи поруч із хлопцем. — Відчуваєш напругу в повітрі? Це не гроза збирається, це зіткнення двох тектонічних плит української етнографії. Якщо вони почнуть з'ясовувати стосунки, твій смартфон, який ти віддав, сам собою завантажить оновлення від страху.

— Головне, щоб вони не почали битися на черпаках, — зітхнула Зоряна. — Бо визволяти Артема було легше, ніж буде мирити цих двох.

Непийпиво та Момай трималися позаду на безпечній відстані, як ар’єргард, що готовий у будь-який момент накивати п’ятами.

— Чуєш, Момаю, — тихо сказав козак, — ти кобзу налаштуй на щось дуже ліричне. Бо як Параска побачить Мотрю, нам знадобиться або божественна музика, або дуже товсті щити.

Зустріч титанів

Коли вони нарешті вийшли до хати Мотрі, та вже стояла на порозі, немов знала про їхній візит за тиждень. Її обличчя, порізане зморшками, як стара карта, закам’яніло. Очі Мотрі зустрілися з очима Параски. Повітря між ними буквально затріщало, як високовольтна лінія.

Мотря першою порушила тишу. Вона оглянула Параску з ніг до голови, зачепилася поглядом за рогач і видала:

— О, принесла нелегка! Дивись-но, рогач взяла... Що, Параско, зуби випали, то тепер залізяками відбиваєшся? Чи прийшла коровам роги рівняти?

— А ти, Мотре, я бачу, все так само у своїх дукачах ходиш? — парирувала Параска, підходячи до самого ґанку. — Брязкаєш, як порожній віз на бруківці. Не боялася, що сороки на льоту розкрадуть таку «красу»? Хоча сороки теж мають смак, вони на твоє не зазіхнуть.

— Мене сороки поважають більше, ніж тебе сусіди, — Мотря хитро примружилася. — Ну що, прийшла нарешті сказати, що мій борщ був кращий, а твоя закваска — то просто кисляк для свиней?

— Ще чого! — фиркнула Параска. — Прийшла подивитися, чи ти ще зовсім не обросла мохом у своїй глушині. Бо цим дітям треба справу до кінця довести, а ти ж без мене і порога не переступиш, щоб не перечепитися.

Зоряна і Артем синхронно затамували подих. Пан Коцький тим часом уже встиг тернутися об ногу Мотрі, розраховуючи, що в неї сметана солодша, ніж у Параски.

— Ну що, гості дорогі, — Мотря перевела погляд на молодих, ігноруючи Параску, яка вже намагалася перевірити пальцем чистоту підвіконня. — Заходьте до хати. Тільки ти, Параско, рогач надворі залиш. У мене в хаті і так забагато гострих предметів, особливо — твій язик.

— Я його візьму з собою, щоб було чим твою павутину зі стелі знімати! — відрізала Параска, переступаючи поріг.

Артем подивився на Зоряну.

— Здається, наступний раунд буде за столом.

— Це не раунд, Артеме, — прошепотіла Зоряна. — Це початок великих переговорів.

💡 Словничок на полях:

• Вечорниці — молодіжні зібрання з піснями та ворожіннями; у нашому випадку — джерело 40-річної образи.

• Дукачі — традиційні жіночі прикраси у вигляді великих металевих монет; для Параски — зайвий привід для іронії.

• Рогач-посох — сільськогосподарський інструмент, який у руках Параски стає символом влади та психологічного тиску.

• Статична електрика сарказму — фізичне явище, що виникає, коли дві найкращі подруги не бачилися сорок років і намагаються не обійнятися в першу ж хвилину.