Розділ 26. ГЛИНА, КАПУСТА ТА ПРИБОРКАННЯ ПЕЧІ

Наступний ранок у баби Параски почався не з півнів, а з гучного: «Вставай, дитино, бо сонце вже всі новини на селі переказало, а ми ще капусту не заговорили!».

Зоряна розплющила очі. Тіло після вчорашнього «пілінгу глиною» та переговорів із козою Квіткою нило, але якось приємно — кожна м'яз відчувала, що вона існує. На подвір’ї вже чекали ящики з розсадою.

— Бабусю, ви казали про пісенну магію, — згадала Зоряна, натягуючи старі кросівки, які тепер гармоніювали з фольклорним пейзажем краще за будь-який бренд. — Ми що, реально будемо співати капусті? Вона що, має музичний слух?
— Капуста, доню, вона як людина, — Параска впевнено взяла сапу. — Якщо ти її тицьнеш у землю з поганими думками про вчорашній пост у соцмережах, вона виросте гірка й тонка. А якщо з піснею — буде туга, як кулак козака Непийпива.

Зоряна стала в борозну. Баба Параска почала виводити низьким, вібруючим голосом старовинну пісню. Голос баби наче сплітався з ранковим туманом. Зоряна спочатку соромилася, але потім підхопила — спочатку тихо, а потім на повні груди. І сталось диво: робота пішла сама собою. Руки самі знали, як пригортати коріння, як поливати, як бережно ставитись до кожного паростка.

— Оце і є головна цінність, — раптом сказала Параска, зупинившись і витираючи чоло. — Коли ти не просто споживаєш, а твориш разом із землею. Коли кожна хвилина має вагу, бо вона справжня.

Після того, як останній саджанець капусти був успішно «заспіваний» і посаджений у борозну, Зоряна сподівалася на короткий релакс під вишнею. Але у баби Параски плани на день були довшими, ніж козацька пісня про похід до Криму.

— Капуста посаджена — то пів справи, — баба Параска витерла руки об фартух і вказала на хату. — Тепер треба навчити тебе з вогнем домовлятися. Сама ж казала, що любиш традиції? От і подивимося, чи полюблять вони тебе.

На кухні на Зоряну чекав справжній «гастрономічний квест». На столі вже стояла макітра з тістом, що дихало і пузирилося під рушником.

1. Екзамен на «легку руку»

— Тісто, Зоряно, — це тобі не пластилін. Воно живе, — повчала баба. — Якщо будеш нервувати або думати про те, як ти виглядаєш збоку, воно осяде і стане як підошва від старого чобота.

Зоряна почала формувати пиріжки. Виявилося, що заліпити краї так, щоб вони не розійшлися в печі — це ціле мистецтво, яке вимагає точності нейрохірурга.

— Ой, бабусю, вони у мене виходять якісь... асиметричні, — зітхнула дівчина, дивлячись на свої вироби.

— То нічого, — хмикнула Параска. — У животі всі пиріжки стають рівними. Головне, щоб начинка була від щирого серця.

2. Приборкання вогню

Найстрашніше почалося, коли прийшов час саджати пироги в піч. Параска вручила Зоряні важку дерев’яну лопату на довгому держаку.

— Тепер подавай їх туди, в саме пекло, — скомандувала баба. — Тільки не кидай, а клади м’яко, як на перинку. І дивися не обпечи косу!

Зоряна, маневруючи довгою лопатою в тісному просторі кухні, почувалася принаймні оператором підйомного крана. Один пиріг ледь не злетів у попіл, але вона в останній момент вирівняла лопату. Жар від печі рум’янив щоки краще за будь-які рум'яна, а запах дров та підсмаженого тіста кружив голову.

3. Секретний інгредієнт: «Затирка»

Поки пироги рум’янилися, баба дала нове завдання — приготувати затирку.

— Бери борошно, додавай потроху води і розтирай пальцями, поки не вийдуть маленькі кульки. Це тобі не блендером крутити, тут треба пальцями кожен шматочок відчути.

Через пів години пальці Зоряни почали німіти, але результат її заворожив: звичайна суміш води й борошна під її руками перетворилася на тисячі маленьких «перлинок», які потім мали стати густим і поживним супом.

— Ну що, господине, — Параска дістала з печі першу партію пирогів. — Пахнуть добре. Навіть Квітка в сараї замовкла, зачувши цей дух. Значить, вогонь тебе прийняв.

Ввечері, змащуючи натруджені руки олією, Зоряна відчувала дивне задоволення. Вона зрозуміла: кулінарія — це не просто їжа, це обмін енергією. Коли ти вкладаєш у страву свою втому, свою пісню і свою увагу, вона стає ліками.

— Бабусю, — промовила вона, кусаючи гарячий пиріг, — я тепер розумію, чому в казках піч завжди жива. Вона справді має характер.

— Всі речі мають характер, дитино, — відгукнулася Параска, наливаючи їй холодного молока. — Головне — знайти до них підхід. Завтра будемо вчитися масло бити. Готуй м’язи, бо там характер у маслянки — дай Боже!

💡 Словничок на полях:

• Макітра — глибокий глиняний посуд, у якому замішують тісто або розтирають мак.

• Лопата для печі — дерев’яне знаряддя з довгим держаком для саджання хліба в піч.

• Затирка — давня українська страва, де шматочки тіста розтираються руками і варяться в юшці або молоці.

• Заговорити піч — висловити повагу до вогню, щоб страва не пригоріла.

• Маслянка — посуд для збивання вершкового масла.

• Розсада — молоді рослини, вирощені для пересадки на грядку.

• Борозна — заглиблення в землі, зроблене плугом або сапою для садіння.

• Цілісність — стан, коли людина відчуває гармонію між своїми думками, словами та діями.

• Заговорювати капусту — народний звичай супроводжувати працю піснями або побажаннями для гарного врожаю.

• Туго, як кулак — порівняння для якісної капусти, що має щільний кочан.