РОЗДІЛ 25. КОЗЯЧИЙ ТЕТ-А-ТЕТ ТА ГЛИНЯНИЙ ПІЛІНГ

Наступний ранок почався не з медитації, а з того, що баба Параска вручила Зоряні маленьке емальоване відерце. — Йди до Квітки, — коротко кинула баба, підв’язуючи хустку. — Ой, ми будемо збирати квіти для гербарію? — зраділа Зоряна, вже уявляючи  фото засушених пелюсток. — Квітка — то коза Дереза , — обірвала мрії Параска. — І вона чекає не на твої компліменти, а на те, що ти звільниш її від молока.

Коза Квітка мала зовнішність білосніжного ангела, але характер гірше ніж у Параски. Коли Зоряна зайшла до сарайчика, коза глянула на неї так, ніби та заборгувала їй  сіна за три місяці.

Дереза лише презирливо чхнула. Щойно Зоряна боязко простягнула руки до вим’я, коза майстерно, немов балерина, підняла задню ногу і поставила копито прямо в порожнє емальоване відерце. Металевий дзвін пролунав як гонг до початку поразки.

— Бабусю! — розпачливо крикнула Зоряна. — Вона не дається! Вона мене ігнорує на фізичному рівні!

Баба Параска, яка весь цей час спостерігала за процесом з-за одвірка, похитала головою, витерла руки об фартух і зайшла в сарай.

— Ех, науко… Ти до неї, як до міністра на прийомі, а треба, як до рідної дитини, що вередує, — баба рішуче відсунула Зоряну. — Дивись сюди і не кліпай, бо другого дублю не буде.

Параска сіла на ослінчик так міцно, ніби приросла до землі. Вона спочатку лагідно, але впевнено погладила Квітку по крупу, щось зашіптувавши їй на вухо — чи то молитву, чи то рецепт домашнього сиру. Коза вмить затихла, навіть перестала жувати.

— Руки мають бути теплими, — повчала баба, змащуючи пальці краплею олії. — Не тягни її, як реп’ях із хвоста! Рух має бути плавним, зверху вниз, ніби ти зернята з колоска витискаєш. Ось так: раз — і пішло!

Перша цівка молока з дзвінким «дзинь» вдарила в дно відерця, потім друга, третя… Ритм був такий чіткий, що Зоряна мимоволі почала кивати головою в такт. — Бачиш? — Параска глянула на внучку. — Вона відчуває, чи ти боїшся, чи ти господар. Тепер сідай і пробуй сама, тільки не думай про свої книжки, думай про те, щоб молоко було солодким.

Зоряна знову сіла на стільчик. Руки тремтіли, але вона спробувала повторити цей магічний ритм. Квітка озирнулася, підозріло звузила очі, але, відчувши впевненішу руку, дозволила «міській панянці» продовжити справу.

Наступним пунктом програми була мазанка. Біля хати вже стояла купа жовтої глини, розмочена водою, і величезний оберемок посіченої соломи.

— Роззувайся, — скомандувала баба. — Навіщо? — здивувалася Зоряна. — Будемо замішувати «штукатурку». Ногами. Це тобі найкращий пілінг для п’ят, ніякий салон не зрівняється.

Зоряна обережно ступила в холодну, слизьку масу. Глина приємно чавкала між пальцями. — Ой, а це навіть прикольно! — засміялася вона, починаючи витанцьовувати на глині. — Це як повернення до витоків, до самої землі… — Танцюй, танцюй, — хмикнула Параска. — Тільки солому додавай, бо без неї твої «витоки» взимку тріщинами підуть.

Коли маса стала однорідною, почалося найцікавіше — мазання стін. Зоряна старанно затирала тріщини, відчуваючи себе справжньою архітекторкою минулого. Правда, глина була всюди: на ліктях, на щоках і навіть за вухами. — Дивись, ба, як рівненько! Це ж справжній мінімалізм! — Це не мінімалізм, це ти пів стіни одним махом заляпала, — бурчала Параска, але в очах її світилася похвала. — Але нічого, висохне — побілимо, буде як лялечка.

Але на цьому день не закінчився. Зоряні довелося:

• Вивчити мову жестів з індиками: Виявилося, що якщо на них не кричати, вони вважають тебе своєю власністю.

• Сортувати квасолю: Білу — в один кошик, рябу — в інший. «Це як сортування файлів у хмарі, тільки пальці німіють», — підсумувала Зоряна.

• Навчитись правильно «лякати мух»: Баба показала спеціальний ритуал з гілкою горіха, який Зоряна одразу охрестила «вигнанням демонів кухні».

Ввечері, сидячи на обмазаному глиною порозі, Зоряна ледь тримала ложку з кашею. — Бабусю, а що ми завтра будемо робити? — Завтра, дитино, будемо вчити «пісенну магію». Треба буде капусту садити, а вона без пісні не росте — тільки листя розпускає, а голови немає. Як у деяких наших сусідів.

Зоряна посміхнулася. Її мозолі вже не так боліли, а запах козячого молока і свіжої глини став здаватися приємнішим за будь-які французькі парфуми.

Словничок 

• Мазанка — традиційна хата, стіни якої зроблені або обмазані глиною. Для Зоряни — це величезне розмальовування, де замість паперу — цілий дім.

• Заміс — суміш глини, води та соломи. Зоряна тепер знає: найкраще перемішується ногами під хіти 90-х, які мурликає баба Параска.

• Ослінчик — маленький дерев’яний табурет. Головний рятунок Зоряни під час переговорів з козою Квіткою.

• Саман — будівельний матеріал з глини та соломи. Зоряна думала, що це щось східне, а виявилося — це те, що зараз у неї під нігтями.

• Вим'я — об’єкт стратегічного призначення. Зоряна зрозуміла: щоб отримати молоко, треба мати терпіння святого і швидкість реакції ніндзя.

• Полова — подрібнена солома або відходи після молотьби. Те, що Зоряна сьогодні діставала зі своєї зачіски весь вечір.