Розділ 19. ЧОРТ ЛИСИЙ ТА ПЕРЕПОЛОХ У КОМОРІ

Тільки-но Артем відсунув від себе порожню миску, а Непийпиво задоволено погладив вуса, Баба Мотря раптом здригнулася. Вона різко підхопилася, брязкаючи всіма своїми дукачами, і кинулася до маленької скрині, що стояла на покуті під іконами.

— Ой, лишенько! Ой, борода рогата! — закричала баба, зазираючи всередину. — Поцупив! Таки підгледів, коли я пироги виймала, і викрав, іроде лисий!

— Що сталося, Мотре? — Момай миттєво поклав руку на ефес шаблі. — Хто посмів у твоїй хаті розбишакувати?

— Хто-хто... Чорт Лисий! — лютувала Мотря, розмахуючи порожнім оксамитовим мішечком. — Поцупив моє «Золоте Кресало»! Без нього я завтра піч не розпалю, а без печі в лісі магія в’яне, як кріп на сонці! Бачила я, як його хвіст мигнув біля вікна, а сам він у бік Чорної Скелі почесав.

Пан Коцький ліниво розплющив одне око:

— Ну от, почалося. Тільки-но я знайшов ергономічне місце для перетравлення вареників, як нам треба йти наздоганяти якогось лисого нечестивця. Артеме, звикай: у цьому світі спокій буває тільки в словниках між словами «сон» і «сосиска».

— Артеме, малий, — Мотря вхопила хлопця за плечі, — іди за ним! Непийпиво й Момай не можуть, бо їх Лисий за версту чує — вони для нього як дзвіночки для корови. А ти — новий, пахнеш містом і трохи ліліями, він тебе підпустить. Забереш Кресало — отримаєш свою частку сили.

Вийшовши за поріг, Артем відчув, як ліс змінився. Дерева тут стояли голі, покручені, а замість листя на гілках висіли старі постоли та іржаві ложки. Раптом з-за великого каменя вискочило щось неймовірне.

Це був Чорт Лисий. На відміну від своїх волохатих родичів, він був гладенький, наче коліно, а його голова блищала так, що в ній можна було побачити власне відображення. Одягнений він був у куций жупан, який явно був на нього малий, а замість копит на ногах мав розтоптані чоботи-самоходи, що постійно намагалися йти в різні боки.

— Гі-гі! — хекнув Лисий, підкидаючи в руці золоте кресало. — Нові обличчя в нашому закладі! Чого прийшов, паничу? За кресалом? Та я його не віддам, воно мені лисину гріє краще за сонце!

— Віддай, бо Мотря з тебе решето зробить! — вигукнув Артем, намагаючись виглядати грізно в своїх безрозмірних шароварах.

Чорт примружився, потер свою блискучу голову і хитро всміхнувся:

— Гаразд! Я ж не просто чорт, я інтелігент у сьомому коліні. Відгадаєш загадку — забирай брязкальце. Не відгадаєш — віддаси мені свій капюшон, мені якраз на лисину протяг дує.

Артем зібрався. Чорт випростався, набрав повітря в груди і видав:

— Чистий і ясний, як алмаз, але дорогим не буває. Від радості народжується, від горя проливається. Сам не бачить, а іншим очі відкриває. Що це?

— Скло! — впевнено випалив Артем.

— Скло від радості не народжується, хіба що коли пляшку розбивають! — зареготав Лисий. — Спроба номер два!

— Дощ! Він теж чистий і з неба ллється.

— Дощ з очей не капає, коли тобі весело! Думай, малий, думай, поки в мене голова не перегрілася!

Пан Коцький, що сидів неподалік, тихо прошепотів:

— Згадай, як Зоряна цибулю різала... чи як ти сьогодні в Мотрі сміявся до кольок у животі.

Артем завмер. Він згадав, як Мотря розповідала про козацьку долю, як Непийпиво згадував походи...

— Це СЛЬОЗА? — тихо запитав він.

Чорт Лисий скривився, наче лимон проковтнув. Його лисина на мить потьмяніла.

— Вгадав, розумнику... Сльоза — вона і в радості, і в горі єдина. 
 

💡 Словничок на полях:

• Кресало — кремінь та шматок сталі для висікання іскри, щоб розпалити вогонь.

• Ефес — частина холодної зброї (шаблі), що захищає руку.

• Жупан — давній верхній одяг, пошитий із дорогої тканини.

• Покуть — найпочесніше місце в хаті (кут по діагоналі від печі), де висіли ікони.

• Чорт Лисий — народний вираз для позначення когось хитрого, підступного або просто міфічного «лисого чорта».

• Постоли — стародавнє народне взуття з цілого шматка сиром’ятної шкіри.

• Чоботи-самоходи — магічне взуття, що саме долає великі відстані.

• Гнила Балка — місцевість, яр або низина, де завжди сиро і неприємно.