Козацькі байки

Розділ 18. ПИРОГИ З ХАРАКТЕРОМ ТА КОЗАЦЬКІ БАЙКИ

Мотря хляснула в долоні, і хата вмить стрепенулася. На столі, застеленому білосніжним вишитим обрусом, самі собою почали з’являтися миски, полумиски та глечики, від яких пара йшла така густа, що Пан Коцький ледь не зомлів від щастя, хоча й намагався тримати марку.

— Ну, гості дорогі, сідайте до столу, не будьте як неродні! — вигукнула Мотря, витягаючи з печі здоровенний чавун. — Тут у мене пироги з маком, вареники з вишнями, що самі в сметану стрибають, і куліш такий, що після першої ложки хочеться на ведмедя з голими руками йти!

Непийпиво, зачувши запах кулешу, аж вуса розправив.

— Ох, Мотре, пам’ятаю я твій куліш! — реготнув він, вмощуючись на лаві. — Як ми сто років тому під Хотином стояли, ти нам цілий казан передала. Тоді козак Сірошапка з’їв три порції, так у нього оселедець дибом встав, і він одним поглядом татарську кінноту зупинив — вони подумали, що то грім серед ясного неба!

— Та не грім то був, — відгукнулася Мотря, розливаючи по кубках узвар, — то у Сірошапки в животі так бурчало від мого перцю, що коні за три версти на коліна падали!

Момай підхопив ритм, легенько вдаривши по струнах кобзи:

— А пам’ятаєш, як ти, Мотре, водяника за вуха з очерету витягла, коли він намагався в тебе сорочку з мотузки поцупити? Він потім три дні ікав жабами і обіцяв більше до твоєї левади й на гарматний постріл не підходити.

— Було діло, — всміхнулася ворожка, підсовуючи Артему миску з варениками. — Не люблю, коли мокре діло лізе до сухих дров. Артеме, їж, малий! Тобі треба сили набиратися, бо ти такий худий, що якби не ці твої широченні штани, то я б подумала, що ти — привид голодного піддячого.

Пан Коцький, який вже встиг засунути носа в глечик зі сметаною, виринув звідти з білими вусами й саркастично зауважив:

— Ваші історії, шановні, пахнуть нафталіном більше, ніж ця стара стріха. Ви б ще згадали, як динозаврів гопака вчили. Артеме, не слухай їх, їж вареники. Вони хоч і виглядають підозріло життєрадісними, але на смак цілком ергономічні. Хоча, як на мене, бракує шкварок розміром з кулак.

— Тобі, руда муфто, аби тільки шкварки! — засміялася Мотря, кидаючи коту шматок підчеревини. — Ти краще дивись, щоб твій живіт до порога не докотився раніше за тебе.

Артем вкусив вареника. Смак був такий, ніби все літо, все сонце і вся солодкість лісу зібралися в одному шматочку тіста.

— Пані Мотре, — промовив він із повним ротом, — а звідки ви знаєте Непийпива і Момая? Ви що, теж... з тих часів?

Мотря хитро прижмурилася:

— Хлопче, жінка має стільки років, на скільки вона себе вранці в дзеркалі вмовила. Ми з цими шибайголовами ще коли Дніпро був вужчий за твою кишеню, разом на весіллях гуляли. Момай тоді так на кобзі грав, що навіть дерева в танець ішли, а Непийпиво... ну, він тоді ще пив, але тільки джерельну воду, бо від усього іншого у нього ніс червонів, як стиглий кавун!

Непийпиво гучно ляснув себе по коліну:

— Було, Мотре, було! А пам’ятаєш, як ми з тобою на мітлі наввипередки літали? Я тоді на свому коні, а ти на березовому помелі. Так мій Гнідий ледь з глузду не зійшов, коли побачив, що його обганяє баба з рогачем у руках!

— Бо треба було коня вівсом годувати, а не байками! — відрізала Мотря, підливаючи узвару. — Ви, чоловіки, все б тільки скакали та шаблями дзвеніли, а як до діла — так «Мотре, порятуй, бо живіт болить» або «Мотре, дай зілля, бо дівка не любить».

Чомучка, який вмостився на краю цукорниці, раптом писнув:

— А чому пироги пахнуть так, ніби вони вміють розмовляти? А якщо я з’їм забагато, я стану круглим, як кавун? А чому козаки такі великі, а їдять як маленькі комбайни?

— Тому, малий, що козацький шлунок — це бездонна криниця, — відповів Момай, закидаючи в рот цілий пиріг. — Туди скільки не кидай, все одно місце для гарного жарту залишиться.

Вечеря тривала довго. Хата наповнилася теплом, сміхом і запахом затишку. Артем слухав ці неймовірні історії про походи, магічні битви та козацькі хитрощі, і йому здавалося, що він стає частиною чогось величезного, стародавнього і дуже міцного.

— Ну що, наїлися? — запитала Мотря, коли на столі залишилися тільки крихти та порожні глечики. — Тепер слухайте сюди. Радість у шлунку — це добре, але попереду у вас довга дорога..

💡 Словничок на полях:

• Обрус — скатертина.

• Чавун — велика важка каструля з литого заліза для приготування їжі в печі.

• Узвар — традиційний український напій із сушених фруктів (яблук, груш, слив).

• Рогач — довга палиця з металевим розгалуженням на кінці, якою дістають горщики з печі.

• Підчеревина — сало з прошарками м’яса з черевної частини свині.

• Оселедець — довге пасмо волосся на голеній голові козака.