Розділ 17. ХАТА З СОНЯШНИКОВИМ ЧАСТОКОЛОМ ТА БАБА МОТРЯ

Стежка, що вела від озера Водяника, раптом почала кружляти, наче п’яний заєць, і врешті-решт вперлася в такий густий туман, що Пан Коцький почав гребти лапами перед носом, розчищаючи шлях.

— Ну от, знову непогода, — пробурчав кіт. — Артеме, тримайся за мій хвіст, бо загубишся і станеш частиною місцевого фольклору раніше, ніж ми дійдемо до вечері.

Раптом туман розвіявся, і перед ними постала картина, від якої старі козаки мимоволі зняли шапки. Посеред галявини, оточена частоколом із величезних соняшників, що поважно крутили головами слідом за гостями, стояла хата-мазанка. Вона була білосніжна, наче її щойно викупали в молоці, а попід стінами горіли яскравими вогнями мальви та чорнобривці. Стріха була солом’яна, густа й така охайна, що здавалося, кожен колосок тут знає своє місце.

— О, принесло таки козацький дух, — почувся голос, що нагадував шелест сухого листя й дзвін срібних монет водночас.

На поріг вийшла Баба Мотря. Це була жінка невизначеного віку: обличчя її було помережане тисячею дрібних зморшок, як старовинна карта, але очі світилися таким молодим і бешкетним вогнем, що Артемові стало ніяково. Одягнена вона була в розкішну вишиванку, де нитки переливалися всіма кольорами веселки, а на шиї висіло стільки разків дукачів та коралів, що вони бряжчали при кожному її русі, як невеликий оркестр. Замість звичайної хустки її голову вінчав очіпок, прикрашений квітами мальв і чорнобривця.

— Ну, чого стоїте, як сватані дяки на пустій коморі? — Мотря примружилася, і один із її коралів раптом спалахнув червоним. — Заходьте до хати, бо в мене вже пироги в печі почали казки одне одному розповідати від нудьги.
 

Артем, Непийпиво та Момай зайшли всередину. Повітря в хаті пахло сушеними яблуками, чебрецем і свіжим хлібом. У кутку стояла величезна піч, розмальована синіми півнями та золотими колосками. На стінах замість шпалер висіли пучки трав, а під стелею гойдалися скляні кулі, в яких, здавалося, були законсервовані шматочки літнього неба.

— Сідайте, — Мотря кивнула на довгу лаву, вкриту пухнастим ліжником. — Знаю, по що прийшли. Код шукаєте? Справжнє ім'я сили хочете знати? — вона глянула на Артема так глибоко, що хлопець відчув, ніби вона бачить усі його думки. — Але літери даються не за гарні очі.

Мотря дістала з печі глиняне горнятко, кинула туди дрібку чарівного зілля, і з нього вилетів маленький вогник.

— Щоб отримати наступний знак, треба не силу показувати, а розуміти те, що насправді тримає людей разом. Слухай мою загадку, але добре подумай, бо помилишся — і залишишся в мене за піччю віником працювати! Будеш щоранку порохи збивати, поки ручка не відвалиться!

Вона випросталася, коралі на її шиї заблищали. Мотря промовила:

— Живе в кожній хаті, але місця не займає. Коли його багато — серце співає, коли нема — душа замерзає. Воно дорожче за золото, але дається задарма. Його не можна купити, можна тільки подарувати. Що це?

Артем напружився.

— Можливо, це Світло? — невпевнено запитав він. — Воно не займає місця.

— Світло є і в лампі, а душа від нього не завжди гріється, — хитала головою ворожка. — Спроба номер два!

— Дим? — припустив Артем. — Він теж ніби скрізь.

Мотря розреготалася так, що кулі під стелею задзвеніли.

— Дим тільки очі виїдає та кашель наганяє! Думай, хлопче. Чого ти шукав, коли тобі було самотньо?

Пан Коцький, вмостившись біля миски з молоком, яку Мотря поставила йому «по блату», муркнув:

— Я б сказав, що це сметана, але сметана займає дуже багато місця в моєму животі. Артеме, згадай, що ти відчував, коли рятував Зоряну?

— Спроба номер три! — підказав Чомучка, що заплутався в пучку м’яти під стелею. — А чому, коли ти це віддаєш, у тебе його стає більше?

— Це... Доброта? — Артем почав розуміти, що відповідь десь поруч.

— Дуже близько, але дивись у корінь! — Мотря підійшла ближче, і Артем відчув неймовірне тепло, що виходило від її вишиванки.

— Це ЛЮБОВ! — вигукнув він. — Вона дорожча за золото і її дарують просто так!

Мотря всміхнулася, і її зморшки наче розгладилися.
— Майже вгадав, хлопче. Любов — це та сила, що світ докупи тримає. Але в слові, яке ти шукаєш, сховалася не сама любов, а те, що вона породжує.

Мотря хитро примружилася, підкинула на долоні кілька насінин соняшника і, дивлячись прямо в очі Артему, промовила:

«Вона нічого не коштує, але змушує очі світитися яскравіше за твій колишній екран. Коли вона приходить — серце стрибає, а коли ти нею ділишся — її стає не менше, а вдвічі більше. Що це?»

Артем усміхнувся, бо відчув, як у хатині Мотрі, попри всі небезпеки, йому вперше за довгий час стало по-справжньому тепло на душі.

— Це Радість! — вигукнув він.

— В точку, соколику! — реготнула Мотря

Раптом на сувої Непийпива, серед порожніх місць, спалахнула літера «Р».

— О! Ще одна «Р»! — здивувався Артем. — Але ж одна вже була?

— У великих словах важливі речі часто повторюються, — мудро зауважив Непийпиво. — Р — це і Рівновага, і РАДІСТЬ, яку дарує розгадка.

Мотря дістала з-за пазухи невеликий вишиваний рушничок.

— Тримай, козаче. Це не просто ганчірка. Якщо потрапиш у скруту — розстели його, і побачиш шлях там, де раніше була тільки стіна. Бо той, хто має любов у серці, ніколи не залишиться в глухому куті.

💡 Словничок на полях:

• Хата-мазанка — традиційна українська хата, стіни якої зроблені з глини та побілені вапном.

• Стріха — покрівля хати, зазвичай солом’яна.

• Очіпок — давній головний убір жінки.

• Дукачі — прикраси у вигляді монет.

• Ліжник — товста вовняна ковдра.

• Сватаний дяк на порожній коморі — вислів про розгублену людину.

• Віником працювати — жартівлива погроза перетворити на предмет побуту за невдалу відповідь.