Розділ 16. ДУЕЛЬ НА РИМАХ ТА ВОЛОГИЙ ХОР

Водяник чекав, випускаючи з ніздрів бульбашки, які лопалися з легким звуком «пуньк-пуньк». Кожна така бульбашка містила в собі крихітне зображення Артема в найбезглуздіших ситуаціях: ось він заплутався в штанах, ось він намагається з'їсти корінь-жабу Лісовика, а ось він спить з роззявленим ротом, пускаючи солодку слину на купу сіна.

— Ну що, паничу в модному лахмітті? — Водяник підняв свою іржаву консервну корону, поправляючи слизький оселедець, з якого капала зелена ряска. — Загадку ти почув. Час спливає, як вода крізь діряве сито. Якщо не вгадаєш — заберу твої кросівки. Зроблю з них двокімнатні квартири для моїх елітних п’явок
 

Артем подивився на озеро. «Не рука, а малює... Не язик, а розказує...». Він згадав свій телефон.

— Це Екран! — вигукнув він. — Він малює картинки і розказує новини!

Водяник скривився так, наче йому в рот заплив шматок господарського мила.

— Екран? Тьху на тебе! Екран — це залізяка мертвонароджена. Моя загадка про живе! Спроба номер два, «хакер» нещасний!

Артем напружився.

— Може, це Книга? Вона теж розказує без язика.

— Книга не летить без крил, вона лежить на полиці й припадає пилом, поки ти в Тік-Тоці деградуєш! — відрізав Водяник. — Третя спроба!

Пан Коцький, витираючи вуса лапою, ліниво додав:

— Артеме, ти думаєш занадто плоско, як камбала на пательні. Подивись на воду. Вона рухається, але стоїть на місці. Вона відображає все навколо...

— Дзеркало! — ляпнув Артем.

— Та ти що! — підскочив Чомучка. — Дзеркало мовчить як партизан! А загадка каже — розказує! А чому, коли ти дивишся в дзеркало, воно показує тебе, а не ковбасу, про яку ти мрієш? Гі-гі!

— Спроба номер чотири! — проревів Водяник, пустивши хвилю, яка намочила Артемові розв’язані шнурки. — Думай, бо зараз пущу тебе на корм ракам, вони якраз шукали когось із дефіцитом кмітливості!
 

Артем заплющив очі. Він згадав, як Ядвіга казала шукати правду в тому, що «вуха має, але мовчить». Він згадав Долину Луни, де кожне слово поверталося назад.

— Це... Тінь? — невпевнено запитав він. — Ні, тінь не малює.

І тут він побачив, як Момай легенько торкнувся струни бандури. Звук полетів над водою, малюючи в повітрі невидимі хвилі. Він згадав, як вчора його реп злився з гопаком. Слово, яке летить... Слово, яке малює образи в голові... Слово, яке розказує історію...

— Це Слово! А може творчість?! — вигукнув Артем. — Або Текст! ? 
 

Водяник завмер. Його банькаті очі на мить перестали кліпати.

— П’ята спроба... і майже в ціль, — пробурмотів він. — Творчість — це душа загадки. Але саме слово — не то... Бо він летить через віки, малює світи й зупиняється лише тоді, коли людина здається.

— Та ти що! ! — Чомучка зробив сальто в повітрі.

Але Водяник не поспішав.

— Я підкажу Мій ВІП-хор «Ква-Ква-Нота» зараз у творчому ступорі. Вони не можуть знайти ритм. Якщо ти не зможеш стати їхнім диригентом і змусиш їх співати так, щоб у Пана Коцького не зів’яли вуха — літери не побачиш. Будеш місяць вичісувати мою бороду від іржавих гачків!

Артем підійшов до краю берега. Дев'ять величезних жаб у краватках із латаття дивилися на нього з очікуванням.

— Так, зелені! — вигукнув Артем, відчуваючи, як усередині прокидається вчорашній драйв. — Момаю, дай біт!

Козак вдарив по струнах, створюючи низький, вібруючий звук. Артем почав махати руками, але жаби тільки кліпали очима. Тоді він згадав: треба не керувати, а відчувати. Він почав тупати ногами, передаючи ритм через мокру землю прямо в лапки амфібій.

— Ква-дон! Ква-дон! — почав він задавати ритм голосом.

Жаби підхопили. Це був не просто спів, це був «жаб-степ» — суміш природного звуку й сучасного ламаного ритму. Пан Коцький спочатку затулив вуха, але потім почав мимоволі пританцьовувати задньою лапою.
- Ну і як це називається? Це що ти зробив щоб вони співали? Це ж треба щось мати, щоб це зробити? І що це? - запитав Водяник

- Талант? - промямлив Артем

Авжеж! 

На сувої Непийпива, прямо за літерою «И», яскраво спалахнула золота «Т».

— Т — ТАЛАНТ, — урочисто промовив козак. — Це те, що ти в собі відкрив, коли перестав боятися бути смішним.

Водяник задоволено булькнув і простягнув Артему маленьку перламутрову мушлю.

— Тримай. Це тобі замість твого «ябкофона». Прикладеш до вуха — почуєш, коли хтось бреше, або коли в борщі замало солі. А тепер ідіть, бо в моїх співаків від такого вокалу апетит розігрався, а ви на комарів не схожі, хоча такі ж галасливі.
 

💡 Словничок на полях

• Мертвонароджена залізяка — зневажлива назва гаджетів у магічному світі, де цінується лише живе.

• Творчий ступор — стан, коли неможливо нічого придумати або створити.

• Жаб-степ — (від «дабстеп») вигаданий музичний стиль, де поєднуються жаб’яче квакання та сучасні електронні ритми.

• Латаття — водяна рослина з великим листям і красивими квітами (білими або жовтими).

• Амфібії — земноводні істоти, до яких належать жаби.

• Талант — у контексті книги це не просто вміння, а здатність поєднувати непоєднуване і надихати інших.

• Ряска — дрібна зелена рослина, що суцільним шаром вкриває поверхню стоячої води.