Кулінарне заслання

Непийпиво рішуче підвівся, обтрусив широкі сині шаровари й поправив бандуру за спиною. Глечик, що висів у нього на поясі, тихо задзвенів — золоті рубці на його боках ледь помітно пульсували магічним світлом. Козак суворо глянув на Артема, примруживши око:

— Пора і честь знати, хлопче. Глечик ми хоч і відновили, але не розслабляйся. Поки не розгадаєш Код Характерника, портал у твій світ не відкриється, і ти застрягнеш тут навічно.

Будеш тут кукувати, поки мох на кросівках не виросте.

А мені, знаєш, теж не хочеться ще сто років за твоїми кросівками по Міжсвіттю бігати. Пора іти далі розгадки шукати.

Він кивнув Зоряні, але дорогу перегородила Баба Параска. Вона грізно вперла руки в боки, заступивши собою дівчину.

— Куди це ви її тягнете, іроди? — вигукнула баба. — Ви подивіться на цю дитину! До такого віку дожити і борщу українського не вміти зварити? Та це ж сором на все Міжсвіття! Все, Артеме, забираю її в село. Поки не навчиться засмажку робити таку, щоб ложка стояла — буде мені коровам хвости крутити та за Козою-Дерезою наглядати. Вона в мене з характером: поки роги не почухаєш, молока не дасть, тільки копитом б’є!

Зоряна лише винувато зітхнула і помахала Артему рукою.

Баба Параска вже була розвернулася, щоб піти, але раптом зупинилася і погрозила Артему вказівним пальцем.

— І ось що я тобі скажу, козаче недороблене, — примружилася вона. — Поки будеш шукати свій код, запам'ятай: не шукай правди в тому, що блищить, а шукай у тому, що вуха має, але мовчить. І не смій Водянику брехати! Він хоч і римоплет, а воду не замутиш — він твою душу наскрізь бачить, як чисте джерело. Якщо серце в тебе буде порожнє, то й відповідь не знайдеться, хоч усі гугли світу переверни!

Мамай гучно зареготав і підморгнув Артему:

— Ой, Параско, не лякай дитину, бо він зараз у штани накладе більше, ніж твоя коза за тиждень! — Мамай хвацько вдарив по струнах кобзи.

Баба Параска хляснула Зоряну по плечу, мовляв, «іди вже, горе моє кулінарне», і кинула через плече Непийпиву:

— А ти, бородатий, за малим наглядай! Бо якщо він портал не відкриє, я його самого змушу Дерезі копита манікюрити!

Мамай хитро примружився, підкрутив вуса і вдарив по струнах так хвацько, що Пан Коцький навіть припинив вилизувати лапу.

— Ну що, Малий— реготнув Мамай, — дивись мені там біля озера! Водяник наш — хлопець непоганий, але від його віршів навіть карасі в мул зариваються, щоб вуха не зів’яли. Тож порада тобі козацька: тримай хвіст пістолетом, а язик — на припоні, бо як ляпнеш дурню, то станеш у нього першим солістом у хорі жаб! Він дружньо ляснув хлопця по плечу, аж той ледь не присів.

— І не бійся ти того Коду! Код — треба підійти з піснею і правильним ключем.

Решта героїв теж розходилася по своїх справах:

• Домовик Кузя: «Пішов я димоходи в системі чистити, бо сажі набилося — жах!»

• Лісовик: «А я — вербу з дубом розчіплювати, бо так переплелися, що не розберуть, де чиї гілки».

• Велике Вухо: «А я залишаюся спостерігати, хто там до Ехо-каміння підходить і яку дурню верзе. Буду збирати колекцію найбезглуздіших думок — з вашим приходом мій "архів ідіотизму" поповнюється щохвилини!» — пробурмотіло воно, саркастично мружачись.

Артем, Непийпиво та Момай рушили стежкою до озера. За ними поважно плівся Пан Коцький — велетенський помаранчевий кіт, що животом ледь не косив траву.

— Могли б і на руки взяти, — проскрипів кіт низьким голосом. — Я — національне надбання, а не всюдихід. І взагалі, цей ландшафт зовсім не ергономічний. Ви хоч знаєте, що це таке? Це коли все навколо зручно підлаштовано під моє тіло, щоб мені, значить, комфортно було лежати, а не оцей колючий пісок!

Кіт зупинився, щоб почухати вухо, і додав:

— І не дивись на мене так. Якщо ти не відгадаєш загадку, я особисто допоможу Водянику тебе втопити. Хоч бульбашки пускатимеш ритмічно, все більше користі, ніж від твоїх пранків.

Біля самої води поверхня озера раптом закипіла великими бульбашками, і з глибини повільно виринув господар тутешніх вод. Водяник виглядав так, ніби його щойно дістали з-під дуже старого і дуже брудного мосту. Замість шкіри в нього була слизька зеленувата луска, а довга борода, сплетена з річкової тхні та синього мулу, звисала аж до грудей. У тій бороді, як у сітці, застрягли малі окуні та позеленіла рибацька блешня. Очі Водяника були великими й банькатими, наче два скляні ґудзики, а на голові гордо височіла корона, змайстрована з іржавої консервної банки та черепашок.

— Вітаю вас, гості, на мокрому плесі! Я бачу, ви хлопці в великому стресі...

— Ой, тільки давай без цього аматорського гуртка поезії, — перебив його Пан Коцький. — Давай уже свою загадку, бо в мене за розкладом тиха година.

Водяник ображено пирхнув, пустив фонтанчик з бороди, де тріпотів карась, і промовив:

— Не рука, а малює. Не язик, а розказує. Без крил летить, без ніг біжить, а як зупиниться — світ замовкне вмить.

— Ну? — кіт скосив жовте око на Артема. — Чого завис? Кажи відповідь, поки я не заснув. Якщо це частина твого «Коду», то в мене для тебе погані новини — з такою швидкістю ти тут і пенсію зустрінеш.

Пояснення нових слів (Словничок на полях)

• Коза-Дереза — класична героїня української казки, відома своєю шкідливістю та впертістю.

• Засмажка — серце борщу; підсмажені на сковороді овочі (цибуля, морква, буряк), що дають страві смак і колір.

• Хвости крутити — народний фразеологізм, що означає виконувати найважчу, брудну або невдячну роботу біля худоби.

• Плесо — спокійна, гладка ділянка водної поверхні річки або озера.

• Макітра — великий глиняний посуд у формі конуса, в якому раніше розтирали мак або подавали страви.

• Сажа — чорний порошок, що осідає в димарях від диму; символ «цифрового сміття» у світі Кузі.

• Ергономічний — зручний, такий, що підходить для тіла (улюблене слівце Пана Коцького, щоб підкреслити свій комфорт)