РОЗДІЛ 14. ДЕГУСТАЦІЯ ТА МАКОВА КАТОРГА

Параска Степанівна, бурчачи під ніс закляття, що більше скидалися на перелік продуктів, нарешті почала розливати борщ. Перша миска, звісно, дісталася Момаю — як «головному дегустатору і поціновувачу українських домашніх страв.

Козак обережно підніс ложку до рота. На ложці, окрім шматочка сала, гордо спочивала рожева пелюстка лілії.

— Ну, — Момай заплющив очі, проковтнув і на мить завмер. Його вуса здригнулися. — Знаєте, Парасочко... Це перший борщ у моєму житті, після якого хочеться не шаблею махати, а писати вірші про ранкову росу. Смак такий, ніби свиня пробіглася через квітковий магазин.

Пан Коцький своєю чергою підійшов до своєї миски, понюхав і видав довге, презирливе «Пффф!».

— Я — бойовий кіт, а не бджола-! — здавалося, читалося в його погляді.

Він акуратно виловив пелюстку лапою і відкинув її прямо в бік Рака-Самітника, який саме вибрався з-під воза. Рак обурено клацнув клешнею, демонструючи незадоволення таким «десертом», і позадкував до річки, тягнучи за собою свою мушлю.

Лісовик же, витираючи обличчя від мокрої квітки, лише проскрипів:

— А що, екологічно! Принаймні, після обіду з рота пахнутиме не часником, а ранковим садом.

Артем, отримавши свою порцію, нарешті відчув, що життя повертається в тіло.
 

Параска, вмостившись на пеньку, сьорбала борщ прямо з великої дерев’яної ложки. Вона примружилася, розпізнаючи в смаку не тільки буряк, а й тонкі нотки садових квітів.

— Ну, Зоряно, — промовила баба, витираючи губи фартухом, — якщо твій план був отруїти нас красою, то ти майже впоралася. Але скажу чесно: кислинка від лілій неочікувано підкреслила аромат старого сала. Наступного разу, якщо вкинеш туди ще й кульбаби, змушу тебе саму цей казан зʼїсти!

Непийпиво, поправивши засмальцьовану шапку, взяв до рук свою миску, яка більше нагадувала невелике відро. Він подивився на рожеві пелюстки, що плавали зверху, і хитро підмигнув Момаю.

— Ну, браття-козаки, — басом промовив він, зачерпнувши добру порцію з самого дна. — Бачив я борщі з карасями, бачив із грибами, навіть із кропивою в голодні роки бачив. Але щоб борщ був із «начинкою для побачень» — це вперше!

Він голосно сьорбнув, аж вуса затріпотіли, і на мить замислився, розжовуючи лілію разом із добрячим шматком підкопченого сала. Його обличчя розпливлося в задоволеній посмішці.

— А знаєш, Зоряно, — Непийпиво витер вуса тильним боком долоні, — у цьому щось є! Смак такий делікатний, ніби я не в лісі на возі сиджу, а в гостях у самого турецького султана в його садах. Тільки султан — дурень, він ті лілії тільки нюхає, а ми, козаки, народ практичний: ми їх їмо і здоров’я маємо! Після такого борщу, здається, навіть шабля сама з піхов вистрибне, щоб якийсь романтичний подвиг вчинити. Параско, наливай ще, бо я відчуваю, як у мене всередині не просто шлунок радіє, а ціла душа зацвітає!

Він реготав так, що аж соловейко на дереві злякався. Його жарт розрядив атмосферу: стало зрозуміло, що козацький шлунок витримає будь-які кулінарні експерименти Зоряни.

Чомучка, ледь дістаючи підборіддям до краю своєї маленької мисочки, крутив головою так швидко, що ледь не розхлюпав юшку.

— А чому квіти не зварилися? А чому вони рожеві, а борщ червоний? А якщо я з’їм лілію, я почну пахнути як клумба чи просто стану краще співати? — він засунув цілу пелюстку до рота. — Ой! Воно смакує як мокра трава, але під сметаною — просто смааакооотааа- протягнув він від задоволення!

Домовик, який зазвичай харчувався лише хлібними крихтами та затишком, цього разу виліз зі своєї схованки під возом. Він набрав повну ложку  гущі й почав голосно сьорбати від задоволення..

— Оце діло! — прошамкав він. — Від звичайного борщу в мене печія, а цей — легкий, як пух. Тепер я точно зможу віз пересунути, навіть якщо на ньому Пан Коцький сидітиме. Тільки, Зоряно, наступного разу замість лілій кидай кропиву — вона краще для нервів, особливо коли Параска макогоном махає.

Зоряна лише червоніла, опустивши очі в миску. Їй було і соромно, і водночас приємно, що її помилка не закінчилася катастрофою.

— Я просто... я просто хотіла, щоб було гарно, — пробурмотіла вона. — Я не знала, що вони такі міцні. Але якщо Непийпиво каже, що це магія, то, може, я випадково винайшла рецепт для примирення?
 

Велике Вухо, яке сиділо поруч і зазвичай лише слухало, раптом видало дивний звук, схожий на відлуння в порожньому глечику. Його величезна ушна раковина здригнулася, коли аромат борщу досяг його «рецепторів».

— Чую... чую, як буряк шепочеться з морквою... — прошепотіла істота. — Вони кажуть, що цей борщ — найкраще, що вони чули за останні сто років. Але вони також попереджають: у кущах хтось заздрить нашому обіду...

Після ситного борщу з ліліями настрій на галявині став настільки піднесеним, що Момай не витримав і знову вдарив по струнах своєї бандури, але цього разу це був не супроводжувальний ритм для репу, а справжній, вибуховий гопак — енергійний та швидкий козацький танець, від якого земля починає дрижати.

Непийпиво, попри свої поважні літа та важкий сувій за поясом, першим вискочив у коло. Його чоботи вибивали такий дріб, що Рак-Самітник ледь встиг сховатися під коріння, щоб його нзачепили в пориві танцю.

— Ану, Артеме, не стій як вкопаний! — гукнув козак. — Покажи, на що здатні ноги сучасного хлопця!

Артем спочатку розгубився. Його спроби повторити козацькі «присядки» — елемент танцю, де треба низько присідати й викидати ноги вперед — виглядали кумедно. Він хитався, завалювався на бік, а його руки розліталися в різні боки, як крила в переляканого гусака. Пан Коцький, спостерігаючи за цим видовищем, згорнув хвіст калачиком і заплющив очі, ніби йому було боляче на це дивитися.

Але ритм бандури та підбадьорливий вигук Непийпива «Гайда!» зробили своє. Артем заплющив очі, уявив, що він у навушниках на дискотеці, і почав змішувати брейк-данс із козацькими рухами. Це виглядало дивно, але впевнено. Він крутився на п’ятах, робив різкі випади, і зрештою навіть Параска Степанівна не втрималася.