РОЗДІЛ 4. РУСАЛКИ, РЕП І КРОСІВОК НА ДЕСЕРТ

Артем крокував степом, час від часу зазираючи у свій телефон. Мережі не було, але хлопець за звичкою намагався оновити стрічку. Його лівий кросівок із магічною вишивкою тепер не просто світився, а видавав тихий звук «дзинь», коли Артем наступав на особливо магічну травинку.

— Слухай, Вусатий Фей, — Артем поправив наплічник, звертаючись до Непийпива, — а ми скоро дійдемо до якоїсь цивілізації? Бо в мене вже «соціальне голодування». Хочеться хоч якийсь відосик запілити. Мій блог скоро мохом поросте, як та ваша хатинка на лапах.

Козак-характерник, який жував довгу стеблину ковили, лише хмикнув на нове прізвисько:

— Не кажи «гоп», поки не перескочиш, Артеме. Цивілізація тут специфічна. Он бачиш попереду туман, що іскриться? Оце і є наше Озеро Відлуння.

Попереду розстилалася низовина, заповнена густим фіолетовим димом. Він не просто висів у повітрі, а манив до себе, наче безкоштовна роздача піци в центрі міста. Зоряна міцніше перехопила лямки свого рюкзака.

— Там живуть Русалки, — прошепотіла вона, і в її голосі почулися дивні нотки. — Вони як Сирени. Співають так, що мозок плавиться, а серце починає битися в ритмі їхніх підступних бажань.

Пастка для серця

Тільки-но герої ступили в туман, Артем почув не музику, а найніжніший шепіт, від якого по спині побігли мурашки. Прямо з марева випливла дівчина неземної вроди. Її очі сяяли, як екрани новеньких планшетів, а волосся пахло полуничним вейпом і літніми грозами.

— Ой, який красунчик! — прощебетала Русалка, плаваючи в повітрі навколо Артема. — Який свіжий профіль! Хочеш, я покажу тобі твої «лайки» за наступні десять років? Хочеш знати, що ти — найкращий блогер всесвіту?

Артем зупинився як укопаний. Він дивився на неї, роззявивши рота. Йому здалося, що він зустрів дівчину своєї мрії, ідеальний ідеал, в порівнянні з яким усі дівчата з його класу були просто нечіткими картинками.

— Лайки... мільйони... — пробурмотів він, простягаючи до неї руку. — Ти така... чітка. Без жодного фільтра.

— Артеме, стій! — гукнув Непийпиво. — Слово — не горобець, вилетить — не піймаєш! Не дай їй себе зациклити!

Але Артем нічого не чув. Він уже був готовий піти за нею в саму безодню озера. Русалка хижо посміхнулася, і її пальці, холодні як лід, майже торкнулися його щоки.

Раптом Зоряна вискочила вперед. Її обличчя палахкотіло від гніву, а в очах блиснули сльози, які вона миттєво приховала. Вона різко смикнула Артема за руку, та так сильно, що той ледь не поцілував землю.

— Ти, одоробло на шнурках! — крикнула вона прямо йому у вухо. — Прокинься! Вона ж тебе на пил стерти хоче! Тобі що, одного кросівка мало було втратити? Ти що, реально повівся на цей макіяж з тини?

Артем труснув головою, наче виринаючи з води. Оберіг на кросівку боляче вколов п'яту, повертаючи відчуття реальності.

Рятувальний реп-батл

— Йо, рибоньки, — Артем відсахнувся від Русалки, чиє обличчя на мить перетворилося на щось лускате й неприємне. — Тариф «Вічність» — це, звісно, хайпово, але я на контракті у Характерника. Ваш вай-фай — повний відстій, пінг* завеликий!

Русалки обурено зашипіли. Їх було вже декілька, і вони кружляли навколо, створюючи вихор.

— Ах ти, неблагодарний юзер! — верескнула головна. — Забанити його! Видалити йому доступ до реальності!

Артем зрозумів: пора вмикати важку артилерію.

— Вусатий Фей, дай біт! — гукнув він Непийпиву.

Козак почав ритмічно бити шаблею об свій щит: Бум-так! Бум-бум-так!

Артем почав, дивлячись прямо в очі Русалці, яка щойно його ледь не звабила:

— Слухай, Русалко, твій хвіст — це глюк,

Я не попадуся на твій магічний гачок!

Ти пропонуєш мені вічний повтор?

Та я краще піду в степ, у реальний простір!

Твої спогади — це просто кеш* застарілий,

А мій код — живий, він тепер перепрошитий!

Я видаляю твій спам, я очищую кеш,

Ти мене в своє Озеро не забереш!

Яке коріння, таке й насіння, чуєш?

Ти моїм серцем тут не покеруєш!

Русалки почали розлітатися врізнобіч, закриваючи вуха. Магічний реп Артема, підсилений козацьким ритмом, діяв на них як найпотужніший очищувач системи.

— Фу, який крінж*! — крикнула Русалка-металік. — У нього занадто високий рівень самосвідомості! Тікаємо, дівчата!

Туман почав швидко рідшати. Русалки пірнули в Озеро, залишивши після себе лише запах тріни та кілька розірваних дротів.

Післясмак першого кохання

Артем стояв важко дихаючи. Він скосив очі на Зоряну. Дівчина відвернулася, вдаючи, що дуже зацікавлена якоюсь травинкою, але її вуха були яскраво-червоними.

— Е-е... Зоря, — видавив він. — Дякую. Ну, типу, врятувала мій статус.

— Плевать я хотіла на твій статус, — буркнула вона, не обертаючись. — Просто не хотілося потім твій рюкзак самій тягти. Любов, кажеш, зла? Оце точно про тебе. Повівся на першу-ліпшу флешку з ніжками.

Непийпиво підійшов і поплескав Артема по плечу так, що той ледь не впав.

— Ну й дав ти їм причуханки, козаче! — він весело реготав. — «Пінг завеликий»... треба буде запам’ятати. Це що, якесь закляття на швидкість?

— Типу того, Вусатий, — Артем витер лоб. — Це коли ти хочеш щось зробити, а світ тупить. От ці ваші русалки — вони як реклама, яку не можна пропустити. Реальний крінж.

— Стид — не дим, очей не виїсть, але душу пече, — додав Непийпиво, підморгуючи Зоряні. — Не задирай носа, хлопче. Попереду — Переправа. А там на тебе чекає Рак. І він свій обід просто так не віддасть. Не кажи «ку»*, поки не вискочиш із води.

Артем здригнувся, згадавши велетенські клешні.

— Сподіваюся, у нього немає акаунту в соцмережах, бо я йому такий відгук напишу — жоден ресторан не візьме!