Після першої ночі ніхто нічого не пояснював.
Вожаті домовилися між собою не піднімати паніку. Дітям сказали, що був сильний вітер і старий дзвін спрацював сам.
О 22:30 всіх поклали раніше, ніж зазвичай.
У корпусах було тихо.
Занадто тихо.
О 23:04 одна з дівчат прошепотіла, що чує кроки під підлогою. Їй відповіли, що там труби. Хоча всі знали — під корпусами немає підвалів.
О 23:17 дзвінок не задзвенів.
Це налякало більше, ніж якби задзвенів.
Натомість у лісі почався рахунок.
Не вголос — у голові.
Діти ворушились у ліжках і шепотіли цифри, не розуміючи чому.
О 23:41 один хлопчик встав і пішов до дверей.
Його не зупиняли.
Ніхто не міг поворухнутися.
Вранці його ліжко було заправлене.
Як завжди.
Відредаговано: 21.03.2026