Глава 15.2

Лія

-Прекрасне дійство, - похвалила стримано Лія.

-Ви не одягли сукню. Не сподобалась?

Лія повернулася до Кракена.

-Дякую за турботу, але мені буде незручно подорожувати в ній, - відверто зізналася дівчина. - Чи не підкажете, яка зараз година? Тут, під водою, здається, що час сповільнюється.

-Встає сонце.

-Спасибі вам за гостинність, але мені час в дорогу.

Повелитель обійшов ліжко і наблизився до дівчини. Її вбрання було незручним. Коли він підійшов, дівчина вище підтягла зав'язаний у вузол леонтеоне. Древіс змахнув рукою. На нiй з'явилися сірі штани і світло- синя сорочка.

-О! Корисне вміння.

Дівчина оглянула свій новий досить м'який і зручний одяг, перевела погляд на чоловіка. На ньому, як і раніше, була світло - зелена сорочка і такі ж штани, в них він був на виставі. Навіть взуття в тон. Трохи до образу не підходив масивний перстень на вказівному пальці правої руки.

-Кожному другому підвладне це вміння. Нічого складного.

-Дуже зручно.

-Хотів би побачити вас в сукні.

-Ви відпустите мене?

-Я б вважаю за краще, щоб ти залишилася, - чесно зізнався володар.

-У ролі кого?

-Якщо побажаєш - моєї супутниці на троні.

-Пробачте, але змушена відмовитися. Це дуже приємна пропозиція, але не хотіла б жити під водою. Хотілося б якнайшвидше покинути ваш світ. Я планую повернутися у свій.

-Ти не хочеш керувати?

Воістину дивовижне створіння. Кожна в Себеці, не роздумуючи, погодилася б. Жінки мріють про його прихильності і ночі любові з ним.

- Ні.

- Ким же ти була у своєму світі?

Лія підняла свої карі очі й невідривно подивилася в блакитний вир очей повелителя. Взяла його руку у свою, злегка погладжуючи, все так же маніпулюючи поглядом. Чарівно посміхнулася. Повелитель дивився на її чарівну посмішку, дивуючись такій зміні в її поведінці.

Лівою рукою дівчина торкнулася його щоки, продовжуючи правою тримати його.

Він нахилився, щоб поцілувати її, але на подив вона не піддалася йому на зустріч, а навпаки прибрала свої руки і відступила на крок.

Повелитель здивовано подивився на Лію.

-Ви запитували, хто я.

Лія простягнула свою руку стиснуту в кулак. Кракен здивовано подивився на маленький кулачок. Дівчина розтулила його, в долоні красувався його перстень влади.

- Я - злодійка, - відповіла Лія.

Повелитель, подивився на свою руку, на якій ось уже тисячу років був надітий перстень, і який так спритно змогла зняти дівчисько, і розреготався.

- Образ володарки сумнівно поєднується з образом злодійки, чи не так? - посміхалася дівчина.

- Та ти цінніша всіх магів цього світу, - забираючи перстень, повідомив повелитель.

Скільки разів його намагалися відібрати, за що платили своїми силами і життями. Скільки істот хотіли влади, якою володіє кракен. А цій іномірянці нічого не потрібно.

- Відпустіть мене, будь ласка, виразно подивившись на Древіса, в черговий раз попросила вона.

-Я вмію приймати відмови. І вмію гідно програвати, - зітхнув король.- Коли ти бажаєш піти?

Лія все ж переживала, що повелитель може передумати.

- Зараз уже ранок, тому думаю саме час.

Кракен не став заперечувати, хитнувши на знак згоди.

Він розумів: не відпустить зараз, не зможе відпустити вже ніколи. Чим більше її пізнавав, тим цікавішою вона йому здавалася.

Лія забрала кинджал, вкрадені камені, печатку і мішечок з золотом. Побачивши готовність дівчини, Древіс, торкнувшись її руки, перемістився разом з нею на берег.

-У тебе немає дітей? - запитала дівчина, розглядаючи гарний сад, що розмістився біля води.

- Ні. Поки я не знайшов жінку здатну виносити моє дитя.

Стільки спроб, стільки ночей і спокушених жінок. Примарні надії про потомство розбивалися об камінь реальності.

- Якщо це так складно, то, як народився ти?

- Я останній кракен. Нас винищили. Чимось історія винищення нагадує те, що зараз відбувається з драконами. З деякими відмінностями. Хтось активно знищує їх расу, знаючи таємниці, які стільки тисячоліть приховувалися, і дракони не знають свого ворога. Ми ж свого ворога знали. Кракени розмножувалися з гідрами і неймонами. Гідри захотіли влади, і була війна. Спочатку гідри знищили неймон, а потім зважилися на договір з магами, придбали потужний артефакт.

Дістали отруту, яка вбиває наш вид, і почався бій.

Раніше на нашій території не існувало ніяких пологів. Ми були завжди раді гостям.

За допомогою кристала гідри накинули магічний купол на всю нашу територію. Ніхто не міг покинути Себека. Заклинанням маги закликали на площу всіх істот з кров'ю Кракенів і отруїли. Це було страшне видовище.

За збігом обставин, я перебував на території Пландо, так уникнув смерті і заочно став наймолодшим правителем всіх часів. Так вийшло, що правити варунцями має істота з кров'ю кракена. Найсильніша і могутня істота, але, як виявилося довірлива, і яку легко убити отрутою дерева сотріс38. До речі, повністю винищене з землі цього світу.

Не чекаючи каверзи, гідри оголосили себе головними. Апріта одягла перстень влади. І тут повернувся я. Навіть один кракен, який не був під впливом магії, здатний багато на що.

Він опустив розповідь про криваву помсту, жорстоке переслідування, вбивство всіх гідр.

Сказав лише, що гідри, як вид, зникли.

- А як же Лорелія? Вона була гідра?

- У ній текла кров гідр. Її мати була сиреною, з домішкою крові гідр, русалок. Варунці велелюбні, - повелитель звабливо усміхнувся. - Вона довела свою відданість. Принаймні тоді, тисячу років тому.

- Вона може народити тобі дитину.

-Не може, - повелитель заперечливо похитав головою. - По-перше, її серце належало Ашті, незважаючи на справжню пару, вона продовжувала його любити і ненавидіти. Щоб помститися, розділила зі мною ложе, але нічого не вийшло. По-друге, вона мертва.