Кав'ярня "Без назви"

Ян сидів у своїй кімнаті за письмовим столом та уважно передивлявся світлини, які ще вчора надав йому найнятий агент. Всього їх було три: на першій струнка дівчина з довгим каштановим волоссям йшла по вулиці, на другій виходила з кав’ярні (до того ж, було чітко видно назву закладу), на третій та ж сама дівчина робила комусь каву.

Саме цю молоду киянку на світлинах, молодий чоловік намагався вивчити до останньої риси. Роздивлявся, намагаючись зрозуміти, чи є у неї якась схожість з ним самим та іншими членами родини.

«Дівка як дівка. Симпатична. Але чи схожа на когось з нас, ніяк не зроблю висновку», - думав Ян, зосереджено передивляючись фото знову та знову.

Щоб зробити ці світлини, чоловік найняв спеціальних людей. Вони швидко дізналися, де живе потенційна доня Віталія Аркадійовича, де частіше за все буває, чим займається. Вони не говорили з дівчиною та нічим не видали своєї присутності. За наказом Яна зробили кілька світлин та передали корисну інформацію молодому бізнесмену. Це все, що вимагалося від них, а далі Ян вже мав діяти самостійно.

Красуня-шатенка його неабияк дратувала. Якщо виявиться, що вона дійсно донька Віталія та сестра Яна та Андрія, у будь якому разі, спадок доведеться ділити. Проте оскільки батько пообіцяв, що більша частина дістанеться старшому синові, можна було змиритися з подібною ситуацією.

Дізнатися насправді легко. Просто узяти у дівулі аналіз ДНК, і результат покаже хто є хто. От тільки чи погодиться ця краля? Та хто її запитувати буде?

Ян усміхнувся від цієї думки. Як ділова людина та бізнесмен, він умів вмовляти. Навіть ті, хто довго «ламався» врешті решт не витримували. Правди, дівчат йому вмовляти довго ніколи не випадало. Там видно буде…

Пошуки мають початися з цієї самої кав’ярні. Оскільки  у розпорядженні є точна адреса забігайлівки, то пошуки не заберуть багато часу. Лишається сподіватися, що він не отрується тими напоями, що там подають.

Аня метушилася за стійкою, сподіваючись вимити кавову машину перш ніж прийдуть відвідувачі. Стояла робоча година буднього дня, тому людей було зовсім небагато. Дівчина скористалася цим, і зайнялася справами. Треба було поспішати: скоро настане обідня перерва, і робітники з ближніх офісів потягнуться сюди, щоб випити кави, посмакувати тістечками та печивом.

Кавова машина швидко засяяла. Зробивши все як треба, дівчина підключила її, приготувавши до роботи. Подумала, чи не встигне ще підмести невелике приміщення…

Двері до кав’ярні відчинилися, до стійки підійшов високий молодий чоловік із темним волоссям. Усміхнувся та підморгнув молодій красуні, яка також усміхнулася у відповідь. У неї нещодавно виробилася така звичка. Коли усміхаєшся, відвідувачі більш охоче лишають чайові.

- Що бажаєте? - запитала вона.

- На твій розсуд, зіронько, - так само чарівно поводячись, відповів хлопець.

- Візьміть латте зі смаком банану. Туди додається спеціальний сироп…

- Згоден, - не дав їй договорити клієнт.

Вона швидко приготувала те, що той замовив. Високий красень, прийнявши каву, поклав купюру у п’ятсот гривень.

- Решти не треба. Це тобі, красуне.

Це трохи збило з пантелику Аню. Він, з нею фліртує? Звісно, це не перший випадок, коли клієнти намагалися її «клеїти». Проте таких чайових ще не лишали… До того ж, дівчина не любила подібних випадків. Не бачила сенсу строїти очі хлопцям, що приходили до кав’ярні та йшли… Лише один випадок у неї стався, коли, здається, закохалася у того, хто випив з нею кави.

Доки вона готувала все необхідне, відвідувач трохи роздивився кав’ярню, у якій зараз робив замовлення. З вигляду, звичайний заклад, яких у Києві велика кількість. Затишно та просто. Під стінами та біля вікна розташовано кілька столиків, стіни прикрашають картини, викладені кавовими зернами. Нічого особливо. Простим містянам як раз підходить, особливо тих, хто не дуже бажає йти після роботи додому.

Аня поставила перед клієнтом великий стакан, від якого відчувався приємний аромат, з нотками банану. Хлопець трохи неохоче пригубив напій із одноразового стакану. В наступну мить, на його вродливому обличчі з’явилося таке здивування, що дівчина навіть стривожилася.

- Що сталося? - обережно запитала вона, - не подобається?

- Чудовий напій, - вражено промовив той, наче не здатен був повірити, що кава із вуличної кав’ярні здатна бути настільки смачною.

- Рада, що вам сподобалося, - Аня перевела дихання, наче від вражень цього красунчика залежало щось дуже важливе.

- Ти сама це готуєш? - хлопець став серйозним. Почав роздивлятися дівчину, намагаючись, здається, вивчити до останньої риси гарненького обличчя та стрункої постаті.

- Сама, - не без гордощів відповіла дівчина, - підбираю інгредієнти, змішую їх, після чого…

- Як тебе звуть? - чоловік відставив стакан у сторону та трохи перехилився через стійку, наче намагався торкнутися молодої жінки.

- Нащо вам знати? – здивовано спитала Аня, відступаючи на крок.

- Це таємниця? - не без іронії поцікавився хлопець.

- Зовсім ні. Але відповідати на подібні питання, у мої обов’язки не входить, - твердо промовила дівчина.