Намалювати почуття

Вийшовши з квартири Ані, Андрій одразу повернувся додому. Сам. Ніхто його більше не переслідував, ніхто не гнався. Весь його бунтарський настрій пропав. Та й узагалі, що він намагається довести усіма цими втечами? Нічого не змінить, тільки у черговий раз розлютить брата та розчарує батька.

Повернувшись додому, зрозумів, що йому неймовірно пощастило. Батько із старшим братом зачинилися у кабінеті і щось обговорювали важливе. Скоріше за все, ділові моменти. Віталій Аркадійович міг спокійно довірити Яну найскладніші справи по бізнесу. Це його молодший син був ні на що не здатен… Принаймні щось подібне хлопець  постійно чув…

Тихо повернувся до своєї кімнати, хотів увімкнути ноутбук, але передумав. Замість того, заглянув під ліжко та дістав звідти велику коробку. Спочатку, витягнувши футляр із скрипкою, відкрив. Дістав інструмент, кілька хвилин роздивлявся, потім задумливо взяв у другу руку смичок.

Він давно не грав. Навчився цьому самостійно, і колись виконав кілька партій для батька. І той навіть похвалив молодшого за старання… Більше грати ні для кого, а у тата не завжди випадала нагода сидіти на слухати. У нього були більш важливіші справи, ніж творчість сина.

У футлярі разом із скрипкою лежала мелодія, яку хлопець колись написав, але так нікому і не зіграв. На якусь мить, відчув нестерпне бажання зіграти зараз, притулив скрипку до підборіддя, змахнув смичком… та поклав на місце.

Краще не грати, не відволікати інших «дурною музикою», як одного разу виразився Ян.

Андрій поклав скрипку назад у футляр, заховав у коробку. Натомість дістав коробку поменше, у якій лежали аркуші чистого паперу, аркуші з малюнками та грифельні олівці.

Бажання малювати у Андрія виявилося ще у підлітковому віці. Подобалося малювати саме олівцями, а не фарбами. Відчував насолоду, коли загострював олівець і починав водити ним по білому полю, створюючи образ. До того ж, юнак полюбляв малювати по пам’яті, що також вдавалося чудово.

Принаймні, пристрасть до малювання нікому не заважала, на відміну від музикального прагнення. Самому ж Андрію подобався шурхіт паперу та шарудіння від олівця.

Обережно розклав приладдя на столі, увімкнув лампу. Для якісного портрету, потрібне хороше освітлення. А він вже знав кого бажає зобразити.

Скоро на білий аркуш «лягло» личко правильної форми, обрамоване розкішним, довгим волоссям кольору спілого каштану. Високий лоб, мигдалевидні очі сіро-зеленого кольору, рівний ніс, пухкенькі вуста, які так і манило цілувати…

Хлопець, просидів над цією роботою біля двох годин, залишився задоволений результатом. Завжди подобалося малювати, але вперше настільки вклав душу, намагаючись передати щонайменшу рису, щоб потім мати змогу милуватися…

У двері голосно постукали. Андрій швидко заховав аркуші та піднявся з місця.

- Чому ти зачинився? - почулося зовні, - відкрий.

Юнак швидко підійшов до дверей та відчинив їх. У кімнату одразу увійшов Ян, і було помітно, що він у поганому настрої.

- Що сталося? Нащо так довго тримаєш під дверима?

- Вибач, брате. Задумався, - промовив Андрій.

- Замріявся? Слухай сюди, мрійник хрінов! Я сьогодні решту дня та цілий день завтра буду зайнятий. Щоб не відволікав мене, зрозумів?

- Зрозумів, брате, - відповів Андрій.

Не став задавати ніяких питань, а просто погодився у черговий раз. Ян, окинувши, підозрілим поглядом кімнату молодшого брата, вийшов.

Повернувся до письмового столу, знайшов портрет чарівної шатенки. Сівши у крісло, почав милуватися. Він раніше малював батька, брата, декого із близьких знайомих. Але ні один малюнок не виходив настільки точним. Андрій пишався цією роботою, відчував себе щасливим, дивлячись на ту, яку тримав в обіймах зовсім нещодавно.

Відчував сором за свій вчинок. Що вона подумала про нього… Якби хтось сказав йому, що він зуміє поводитися із дівчиною настільки вільно та зухвало… Невже це його так одурманив аромат кави?

Знову поглянув на портрет. Вони ж знову не обмінялися номерами телефонів. Коли Аня попросила його піти, він просто вилетів з квартири, зніяковілий та сполоханий. Що він накоїв? Трохи не затягнув у ліжко дівчину, яку ледве знав. І до якої його манив аромат кави…

Проте так навіть краще. Він же знає, як називається кав’ярня, де працює дівчина, приблизно розуміє де шукати. І він її знайде. Дійсно краще, якщо вона не знатиме, хто він та звідки.

Не знає про те, що його ображає та зневажає старший брат, батько часто розчаровується у ньому. І що сам він, у двадцять один рік, так і не зумів знайти свого місця у житті. Чи може, погано шукав?

Андрій ліг на ліжко, притискаючи аркуш до грудей. Він точно знав, що вони ще зустрінуться. Він відчує незвичний аромат кави, і одразу зрозуміє, де знаходиться чарівна шатенка.

Аня задумливо сиділа біля вікна та дивилася на небо, на якому ледве блищали зорі. У місті рідко можна побачити небесні світила, і ця ніч не стала виключенням.

Вона думала про те, що сталося сьогодні вдень. Цей дивний юнак, вже в друге трапляється на її шляху. І вже вдруге вона довірилися йому… Першого разу, пригостила кавою, готова була притулитися до нього… Вдруге, запросила додому, і… трохи не переспала з ним.