Особлива кава

- Проходь, не бійся, - весело промовила дівчина, щоб приховати власну зніяковілість. До неї почало доходити, що запросила до власної домівки хлопця, якого бачила другий раз у житті. Зробила це легко та невимушено, наче знала його дуже давно. Можливо, це від того, що останнього часу, працюючи у власній кав’ярні, звикла спілкуватися з великою кількістю людей?

Але варто було дівчини подивитися на юнака, побачити його щиру та легку усмішку… Причина полягала не в цьому. До чого інші люди не мали жодного значення.

Андрій дійсно усміхався, відчувалося що йому також не зручно. Ось так нахабно увірвався до чужої квартири, і відчуває себе як удома. Можливо, ця квартира якась чарівна, хоча скоріше за все, зовсім не квартира…

Молоді люди добрих дві хвилини стояли у тісній прихожій, потім Аня схаменулася. Адже саме вона хазяйка, і має запросити гостя пройти далі.

- Ходімо на кухню, - тепло сказала вона.

Пройшли до невеликого приміщення, яке просто сяяло від чистоти та охайності. Вікна кухні виходили на сонячну сторону, яскраві промені заливали все навкруги.

Перше, що кинулося юнакові у вічі, це сучасна кавова машина, яка стояла на почесному місці під стіною.

- Зробиш мені кави, - тихо запитав хлопець, обережно сідаючи на стілець.

- Як раз хотіла запропонувати, - усміхнувшись, відповіла дівчина.

Дівчина прийнялась за справу і скоро у повітрі промайнув п’янкий аромат кави. Було помітно, з яким професіоналізмом та легкістю, юна хазяйка готувала напій. Здавалося, вона здатна це зробити з заплющеними очима.

Молодий чоловік не зводив з неї очей. Тонка, дівоча постать метушилася по невеликій кухні, впевнено рухаючись від каво-машини до холодильника і назад. У якийсь момент, Аня зупинилася та відвела від обличчя каштанове пасмо.

- Це вже мені волосся, - промовила вона, - все збираюся піти у перукарню, зробити модну стрижку. Просто бабуня привчила мене до думки, що довгі коси-запорука жіночої краси. Тому їх треба берегти.

- Вона правильно тебе навчила, - промовив Андрій.

- Ваша кава, - промовила дівчина ставлячи на стіл красиву чашку, наповнену чудовим напоєм. На поверхні знаходилася запашна пінка, що так і манила пригубити та насолодитися неперевершеним смаком.

Хлопець трохи здивовано подивився на неї. Дівчина, зрозумівши його погляд, розсміялася.

- Вибач! Забула, що ти не клієнт. Звикла звертатися до них на «ви». От і ляпнула. Стривай…

Вона знову метнулася до холодильника, дістала щось та поставила перед гостем. На тарілці, сяяв чізкейк, прикрашений шматочками полуниці.

- За рахунок закладу, - прощебетала вона.

- Дякую. А як же ти? - запитав юнак.

- Мені ці солодощі вже набридли - зізналася дівчина, сідаючи на стільці навпроти, - я не люблю тістечок, а от від кави, особистого приготування, ніколи не втомлююся.

Вона вказала на власну чашку з кавою. Хлопець, натомість, поклав перед співрозмовницею чайну ложечку.

- Скуштуємо разом, - рішуче промовив він, киваючи на апетитне тістечко.

Та знову ледь помітно усміхнулася, її біле личко трохи окрасилося рум’янцем. Андрій, підносячи чашку з кавою до рота, застиг… Та що з ним діється? Чарівниця, не інакше…

Запанувала незручна тиша, тому хлопець швидко підніс каву до рота, трохи відпив. На якусь мить закляк на місці, тримаючи чашку у повітрі…

Ця кава виявилася абсолютно не схожою на будь яку іншу, яку він пив до цього моменту. Той напій, що йому подавали кожного ранку вдома, не витримувала жодної конкуренції, не здатна була навіть зрівнятися з цим божественним напоєм…

У Андрія не виходило усвідомити, що такого особливого було у цій каві. Ніжний смак, ледь помітний присмак кориці, та гіркота тертого шоколаду. Здається, усі інгредієнти  знайомі, їх використовують у всіх кав’ярнях, проте…

Ніколи молодий чоловік не вживав чогось подібного, і від цього ставало дивно и незвично.

Дівчина у цей час сиділа тихо та спостерігала за його емоціями. Бачила, як почуття дивування поступово змінювалася на насолоду.

- Подобається? - тихо спитала вона.

Юнак кивнув та знову відпив кави. У цей момент, йому наче стерли пам’ять, забув геть про все. Що знову утік з дому і його шукають. Врешті решт, доведеться повернутися і стикнутися із гнівом старшого брата та докорами батька. Байдуже на все! Бажає лише сидіти та пити каву поряд із нею…

Аня відпила зі своєї чашки, на її вустах лишилася піна. Не зводячи сіро-зелених очей з юнака, злизнула язиком цю піну, і її вуста заблищали…

Молодий чоловік затремтів… вона що? Його зваблює? Ще якась мить, і він готовий був скочити з місця…

Зірватися зі стільця, кинутися до дівчини, вхопити у свої обійми. Притиснути до стіни, впитися у її вуста пристрасним поцілунком…

- Ти замурзався, - почулося з реальності, - я витру.

Аня взяла чисту серветку та витерла залишки кави з нижньої частини обличчя юнака. Той лише кліпнув очима. Сонячні промені падали на волосся дівчини, і  густі пасма сяяли подібно дорогоцінному бурштину. Потім колір змінився на більш темний, нагадуючи шоколад.